Ангел і жебрак

Якось ангел  Господній  вирішив прийти на землю і подивитись, як живуть люди.

Спустившись на землю,  він повільними кроками почав йти  вздовж вулиці. Люди на нього дивилися якось дивно, були і  глузування і здивування, а він все йшов і з цікавістю дивився на  будинки, людей, машини. Все було таке незвичайне, всі чомусь  кудись поспішають, все в шаленому ритмі – це тому , що всі вони живуть в часі. Дивлячись в їхні очі, він бачив доброту, злість, радість, втому, сум, біль.

Проходячи доріжкою парку, ангел помітив жебрака,  який сидів на холодній землі, у старому одязі ,  співав щось ,  цим він заробляв на хліб. Юнак  зупинився і подивився йому в очі , старий замовк.

– Вибач, у мене немає грошей, але ти дуже красиво співаєш.

– Справді? – Тихенько відповів старий і посміхнувся. Ангел у відповідь теж посміхнувся і сів біля жебрака.

– Гей,  хлопче, тут же бруд і холодно, – стурбовано сказав дідусь.

– А мені все одно, – байдуже відповів той.

– Це  рідкість – бачити людину при здоровому глузді, щоб вона себе так поводила.

–  Я й зовсім не людина, – тихо сказав Ангел.

– Що?

– Мені байдуже говорю, –же голосніше відповів незнайомець.

– Знаєш, а у тебе незвичайні очі, скільки живу,  а ніде таких не бачив.

– Справді?

– Так, до мене рідко хто говорить, іноді хтось кине декілька монет і піде, а я так і залишають з самим собою, я нікому не потрібен і це  так боляче усвідомлювати, – на старенькому обличчі появились сльози . Ангел, і сам не усвідомивши  що робить, долонею витер їх і обійняв жебрака.

– Ні, неправда, тебе  є кому любити – це  Бог, він завжди поруч з тобою і ти можеш з ним говорити, просто кожному  призначено щось своє. – Промовивши це, ангел  ще трохи поговорив з дідусем, а потім піднявся, попрощався і зник між деревами.