Скоро Різдво

Може стане в нагоді: Не тільки люди, але й уся природа готуються до приходу Месії. Білою ковдрою вкриті поля. Десь під цим сніжним покривалом зароджується життя. Проростає зерно і випускає тендітне стебельце із першими крихкими листочками. Саме сніг, який здається, що все заморожує, захищає новонароджену рослинку від морозяного вітру і тим самим рятує її життя. Вода у річці перетворилася на лід, який під сонячним промінням засліплює очі. Діти так відшліфували поверхню, що у ній відбивається безмежне небо. Дитячий сміх переплітається зі сніжками, що летять у різні сторони.

Котяться великі кулі снігу і з великим зусиллям вкладаються одна на одну, творячи різні казкові карколомні персонажі. Радість, сміх, гамір наповнюють весь простір. Так, скоро Різдво. І ця радість, радість природи, радість дітей є передвісниками ще більшої радості.

Настав вечір. Сівач засіяв безкрає небо миготливими зірками, які підморгували і світилися від радості. Мороз із пензлем у руці наносив на вікна свої візерунки від яких неможливо було відвести очей. Кожен порух пензля створював шедеври. Дмухаючи теплим повітрям на візерунки, і протираючи маленькими пальчиками дірочку, допитливі очі спрямовували свій погляд на вулицю, де в далечині лунав дзвіночок, який сповіщав про те, що колядники наближаються, а разом і з ними звістка про те, що народився Божий Син.

В хаті пахло свіжим сіном і різними стравами. Полум’я свічки лизало своїми язиками стіни кімнати, навіюючи спокій. Воно, ніби говорило,  що Вічне Світло народилося і прийшло у цей світ, щоб розігнати  темряву і показати правдиву дорогу у вічне життя.

Звук дзвіночків ставав щораз голоснішим. Ось і собака, зачинений у стайні, загавкав, корови замукали і проснулася птиця… Не зважаючи на мороз, двері у хату були відчинені. Ось уже й чути як скрипить сніг під ногами колядників. Першим до хати входить чоловік із дзвіночками, а за ним хлопці, які несуть шопку у своїх руках. Допитливі малі очі відразу ж звернули увагу на маленьку хатку долівка якої була вкрита сіном. В центрі шопки стояли ясла у яких лежало маленьке беззахисне дитятко. Над ним схилилася Його Мати Марія, а Йосиф тим часом колисав дитятко. По боках стояли пастушки, царі підносили свої дари, а ангели своїм співом співали «Слава во вишніх Богу і на землі мир благовоління…» І тут залунав спів колядників, який підтримали самі ангели. В очах дитяти, ніби все ожило.

Радість розпирала груди. Розум до кінця не зміг збагнути, що сталося, але душа всупереч розуму раділа і співала. Ось і чути, як віддаляється звук дзвіночків і стихає спів колядників. Не встиг мороз замалювати вічко, як воно знову під диханням хлопчика стало більшим. Поглядом він прощався з Тим, Хто лежав у яслах а у вухах ще звучали слова колядок. Він прощався, але одночасно розумів, що він зустрів Того, Хто в його дитячому серці зробив ясла і спочив у них. І тепер найголовніша місія хлопчика - зберегти Його у своєму серці і ділитися радістю, від Його присутності у серці, з іншими людьми.