Сонце і хмари, або про погоду душі

Цікаво ото буває… От сиджу в хмарний і дощовий день в хаті і чекаю того сонечка як подарунків на Миколая. Та інколи вже і надія втрачається, що хоч один промінчик заскочить в гості. З того всього йду на кухню робити чай з молоком і варити обід.

Занурившись у приготування, не помічаю змін на небі. Лише через мить бачу, що сонячні зайчики танцюють на стіні. Обертаюсь до вікна - і що ви думаєте, бачу як темні хмари швидко тікають кудись в далечінь, а в чистому, з легкими напівпрозорими хмаринками небі у всій красі танцює сонце. Воно своїм теплом і світлом заповнює увесь простір неба і землі. Зм’якшує хмари і вони стають схожими на солодку кольорову вату! Але справа тут не в цьому. Якщо символічно говорити, то сонце виступає тут як добро, а чорні і дощові хмари - як щось недобре і зле. Зло завжди хоче відділити нас від добра, закрити його від нас і переконати нас, що його немає. І ми майже віримо в це, впадаючи в сум і нудьгу від сірості, яка оточує звідусіль. Хоча, як ми всі знаємо, сонце завжди є на небі, а хмари - річ тимчасова, бо вони як з’являються, так і зникають. Тому висновок перший: треба розрізняти суть добра і зла, бо добро, як сонце, є завжди, а зло - то як хмари минуще.

Тепер про те, як ті хмари рухаються. Самі по собі вони не мають сили до руху, їхнім рушієм є вітер. Ця невидима стихія має велику силу та вплив, і саме вона дуже часто «творить погоду». Так, як вітер, діє і Святий Дух. Він невидимо для людини відганяє страх, сум і усе зле. Тому, щоб у нашій душі була добра і гарна погода, прикликаймо Святого Духа, щоб він своєю силою відганяв усе зле і відкривав нам проміння Божої Любови!