Свіча

У тиші вечора простого, Чи в хмарах будня дощового, В світанках, скутаних туманом, І в ночах, з вітром хуліганом   Свіча горить у ліхтарі Й кидає тіні по столі. Наповнює буття теплом І є світла джерелом.   Отак собі, спокійно й тихо, Горить вона – й втікає лихо. Зникає сум і безнадія, Це їх перемагає тихо мрія!   Ох, ця бешкетниця мала, Вона ж вістунка є добра. Найкраща подруга надії, Яка всі сумніви розвіє!   Та джерелом її життя, Міцним фундаментом буття Є ота мала свіча, І  Любов – її ім’я!   Фото: corazonesinmaculados.wordpress.com