Триймася, братчику!

Це сталося зі мною близько тижня тому. Була десь 6-та вечора. Я стояв на трасі за містом і зупиняв попутки. Я не встиг на останню маршрутку на Київ, а тому стопив. Я стояв у передмісті Прилук. Це Чернігівська область. До Києва звідси дві години їзди. Я приїхав в це місто на один день щоб знімати вихованців, які  відбувають покарання в прилуцькому СІЗО для неповнолітніх. Знайомих в Прилуках я не мав, тому мусів добратися  додому в Київ сьогодні. Ліхтаркою від телефону я підсвічував табличку з написом "Київ", щоб водій міг мене побачитити і зрозуміти, чого стою на трасі, і куди так спішу на вечерю до теплої домівки. Автостоп зимою - це не найкраща ідея, я це знав. Ну бо швидко темніє і навіть якщо танцювати на трасі - холод чіпається. Я дивився лекції Кротова , тому знав основні правила автостопу - вийти за межі міста, написати табличку, не стояти надто близько до траси, підсвічувати себе і  ліхтаркою, щоб не втрапити під колеса. Середній час очікування машини на трасі - одна година. Це за тими ж таки правилами Кротова. Стояти годину на трасі взимку, м'яко кажучи, не найприємніша справа. Коли відчуваєш, як не відчуваєш пальців на ногах.  Але ти вийшов сюди, а значить, ти віриш в людину, в її добре серце. В те, що переважно  люди добрі. Але треба якось ту годину згаяти. Можна співати, кричати чи молитися вголос. За містом людей нема, ніхто не почує. Так я простояв 4 години.. Далі стояти не було сенсу.  Бо якщо  водій і зупиниться, і підвезе мене до Києва, то я все одно не встигну на останнє метро. А це те саме, що залишитися на ніч в Прилуках. Зараз 22-га вечора, передмістя чужого міста. Протягом останніх 4-ох годин стояння на трасі мені зупинилось 6 машин, але всі вони їхали не на Київ, а на Чернігів. Отже, я пішов шукати ночівлю в місті. За шо я люблю автостоп, так це не за те, що можна безкоштовно доїхати, а вже тому, що через автостоп ти втрапляєш в середовище іншої незнайомої людини, якої, ймовірно, за інших життєвих  обставин ніколи не встрів би, інколи такі зустрічі можуть змінювати життя один другого незворотньо. Отже, я йшов до міста шукати якийсь недорогий хостел. Нічліг в Прилуках я таки знайшов. Мене приняв в свою домівку товариш моєї товаришки, яка дізналась про мою проблему через фейсбук. Але у всій цій історії мене найбільше вразив навіть не відчайдух, який взяв мене-чужинця до себе. Мене вразив один шофер. Там на трасі мені зупинилась одна фура. Я підбіг, відкрив тяжкі двері і спитав у водія: на Київ? "На Чернігів, братчику!" Я подякував, що чоловік зупинився і побажав йому щасливої дороги, на що почув: ну, тримайся, братчику! Оце "братчику" тримало мене на трасі до 22-ї. Мене взагалі розчулюють люди, які допомагають іншим. Мене зворушують люди, які зупиняють свою дорогу посеред траси, щоб мене підвезти. Це мене впенює в тому, що добрих людей більше. Такі люди вчать мене, що інколи, щоб підтримати іншого, достатньо фрази "тримайся, братчику!"