Йти за зорею...

Такий важкий шлях...ніби й тисячі кілометрів вже позаду, але, дивлячись вперед, бачу – ще не один десяток. Чекаю і не знаю, коли прийде Він до мене ... сьогодні, чи через тиждень... В молитві чи в тихому сні, як пастушкам.... Не уявляю собі, як сильно треба любити, щоб, будучи Володарем світу, стати убогою Дитиною у стаєнці без світла і освітити її...

Хочеться видобути дорогоцінні каміння з глибин серця, щоб ними встелити дорогу Його Матері та вірному Їй Йосифу вже нині...

Хочеться постелити найм'якішу солому у ясла душі, щоб Він посміхався у сні... Хочеться, як ангел, розправити крила і ними злетіти над цілий світ, щоб кожен знав: Він тут!

Хочеться обмити його крихітні ноги пахучим миром в знак покори...

Хочеться наївно повірити в звістку і як пастушок прийти першою, щоб до землі вклонитися на знак моєї немочі...

Хочеться, як Марія, колисати в серці Того, хто прийшов, щоб колись віддати Своє скровавлене за мене...

Хочеться, як Йосиф, щиро і по-дитячому заплакати сльозами трепету з того, що Той, хто лежить в яслах, так само хоче народитися в мені.... Поможи, Месіє, що скоро прийдеш, приготувати свою убогу стаєнку у Вифлеємі моєї душі, щоб Ти, як Цар світу замешкав у мені назавжди! Поможи йти за зорею і бачити її навіть крізь темні хмари моєї суєти...