Сім мечів болю Матері Божої. Меч сьомий ― покладення Ісусового тіла до гробу

Назарій Ланько ― отець-диякон катедрального храму святого Апостола Андрія Одеського екзархату УГКЦ окрім роздумів над страстями Ісуса Христа, пропонує в особливий спосіб роздумувати над страстями Богородиці, яка співтерпіла зі Своїм Сином.

«Сім мечів болю Матері Божої» ― це вшанування терпінь Богородиці.

Сьомий меч болю Матері Божої ― покладення Ісусового тіла до гробу

В Євангеліє від Марка 15:46 читаємо:

«А Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу».

Як пише святий Альфонс, коли Мати Божа дивиться на терпіння і смерть Свого Сина. То всі Його болі й страждання відчуває. Коли прийде момент погребання, думає, що вже більше не побачить Його і це викликає нові терпіння. Це був останній меч, який болюче пробив стражденне серце Марії.

Згідно зі святим Бонавентурою, Мати Божа перш ніж відійти від гробу, поблагословила камінь і так залишила Свого Сина. Та в гробі залишила своє серце, бо Ісус був її єдиним скарбом.

В Євангеліє від Луки 12:34 читаємо: «Бо де скарб ваш, там буде й ваше серце».

Запитаймо себе, де наше серце? Чи ми віднайшли цей скарб? Чи цей піст став для нас звичною подією в життя Церкви? Чи ми віднайшли скарб в Ісусі?

Уявимо собі, що перебуваємо разом зі зболеною Матір’ю біля гробу її Сина, поєднаймо наші почуття з Її почуттями. І говорімо з любов’ю:

«Ісусе мій, у гробі положений, цілую святий камінь, який Тебе закриває. Однак третього дня воскреснеш. Прошу Тебе, задля Твого славного воскресіння, щоб я в останній день разом із Тобою воскрес і з’єднаний із Тобою вовіки в небі величав Тебе і любив. Вчини через ті страсті і той біль, які пережила Твоя дорога Мати, відпроваджуючи Тебе до гробу».

Марія добре пам’ятала слова Ісуса до учнів, що після воскресіння зустріне їх у Галилеї. Правдоподібно, хоч це не відображено в Євангеліях, Ісус перший раз по Своєму воскресінню об’явився своїй Матері. Він не міг Її залишити.

Святий Бонавентура додає:

«Перед тим, як відійти від гробу, Марія почала благословляти камінь… Опісля жінки, які були разом у похоронній процесії дали Марії вдовиний одяг. Проходячи біля хреста, скропленого ще не застиглою кров’ю Її Сина, перша приклякла і віддала Йому честь глибоку, кажучи: «о хресте святий, кланяюся тобі і честь віддаю, бо ти вже перестав деревом ганьби, а став троном найбільшої любові Бога до людей, вівтарем милосердя, кров’ю Агнця Божого посвячений».

Наприкінці святий Бонавентура завершує свої розважання такою молитвою:

Молитва

О, Пані і Мати моя, вчини, щоб із Тобою заплакав, а за гріхи мої, що стали причиною смерті Твого Сина і Твоїх болів щиро жалів. Ти сльози проливаєш з любові і жалю за Сином Твоїм. Дай же очам моїм пролити сльози скрухи., якими змив би свої гріхи.