БЛОК ПЕРШИЙ. ЗУСТРІЧ ДРУГА. ПОКЛИКАНІ ДО ЦАРЮВАННЯ

Слоган:

«Царський обов’язок - зловживати владою?»

Талісман:

Король Джуліан ХІІІ із «Мадагаскару»

Біблійний уривок:

Обмивання ніг на Тайній Вечері (Йо 13,1-11)

Мета:

Розповісти про роль служіння як вияву приналежності до Царства Божого; про різницю між Царством Божим і царством людським

Дискусійне питання:

Люди часто є нерозумними та егоїстичними, ніхто не знає, чого хоче. Якщо дати їм повну свободу, результати навряд чи будуть втішними. То може, непотрібна нам вся ця свобода? Може, це правильно, коли сильна особистість бере в свої руки всю владу і керує ними, як хоче?

Джерела для катехизації (обов’язкові):

[su_accordion] [su_spoiler title="Біблійне читання (Євангеліє від Йоана, 13)" style="fancy"] Для того, хто проводить, бажано заздалегідь вдумливо прочитати цей уривок (так, ми і надалі будемо про це часто повторювати).

Євангеліє від Йоана, 13

Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця.
І під час вечері, коли то диявол уже вклав у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, щоб зрадив його,
Ісус знаючи, що Отець усе дав йому в руки, і що від Бога він вийшов і до Бога повертається,
встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався.
Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний.
Підходить, отже, і до Симона Петра, - та той йому: «Ти, Господи, - мені вмивати ноги?»
Каже йому Ісус у відповідь: «Те, що я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім.»
Петро ж йому каже: «Ні, не митимеш моїх ніг повіки!» - «Коли я тебе не вмию, - одрікає Ісус, - то не матимеш зо мною частки.»
«Господи, - проказує до нього Симон Петро, - то не тільки ноги, але і руки, і голову!»
А Ісус йому: «Тому, хто обмитий, нічого не треба вмивати, крім самих ніг; увесь бо він чистий. І ви чисті, та - не всі.»
Знав бо, хто зрадити його мав, тим то й мовив: «Не всі ви чисті.»
Обмивши їм ноги, вбрався знову в одіж, сів до столу та й каже до них: «Чи знаєте, що я зробив вам?
Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є.
Тож коли вмив вам ноги я - Господь і Учитель, - то й ви повинні обмивати ноги один одному.
Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив.
Істинно, істинно говорю вам: Слуга не більший за пана свого, а посланий не більший за того, хто послав його.
Знавши те, щасливі будете, коли так чинитимете.
Говорю я не про всіх вас, знаю бо, кого обрав я, але щоб збулося Писання: Хто їсть зо мною хліб, той п'яту свою підніс на мене.
Ось нині говорю вам, перед тим. як настане воно, щоб, коли настане, вірили ви, що я - Сущий.
Істинно, істинно говорю вам: Хто приймає того, кого я пошлю, той мене приймає; а хто мене приймає - приймає того, який послав мене.»
Отак сказавши, стривожився Ісус духом. І посвідчив, промовивши: «Істинно, істинно говорю вам: Один з-поміж вас мене зрадить!»
Учні ж поглянули один на одного розгублено, не відаючи, про кого він говорив.
А був за столом, біля грудей, той з його учнів, що його Ісус любив.
До нього й кивнув Симон Петро та мовив йому: «Спитайся лишень, хто той, про якого він каже?»
Отож той, нахилившись до грудей Ісусових, йому й говорить: «Господи, хто то такий?»
«Той, - відповів Ісус, - кому я кусень, умочивши, подам.» І вмочив кусень, і подав його Юді Іскаріотському, синові Симона.
І ввійшов тоді за куснем у нього сатана. «Що робиш - негайно роби!» - сказав йому Ісус.
Та ніхто з тих, що при столі були, не збагнув, до чого він йому це мовив.
А що мав Юда скарбничку, то й гадав дехто, що Ісус сказав йому: Купи, чого нам треба на свято, - чи щоб роздав щось бідним.
І негайно ж, узявши кусень, вийшов той. А ніч була.
І коли вийшов він, Ісус промовив: «Тепер прославився Син Чоловічий, і Бог прославився в ньому.
І коли Бог прославився в ньому, то Бог і його прославить у собі, - і прославить його незабаром.
Дітоньки, ще трохи я з вами. Шукатимете ви мене, та як я юдеям повідав: Куди я іду, ви піти неспроможні, - так само й вам повідаю нині.
Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!
З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати.»
Каже до нього Симон Петро: «Господи, куди ж ідеш?» Відказує йому Ісус: «Куди я йду, неспроможен єси зо мною нині йти. Аж потім підеш за мною.»
Петро ж до нього: «Чого бо, Господи, неспроможен я нині йти за тобою? Життя моє за тебе покладу я!»
«Життя твоє покладеш за мене? - відрікає Ісус. - Істинно, істинно кажу тобі: Не запіє і півень, а ти вже тричі відречешся мене.»

[/su_spoiler] [su_spoiler title="Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium, Глава ІV (п. 30-38); конкретніше про цю тему - п. 36" style="fancy"] 30. Священний Собор, пояснивши повинності Єрархії, радо звертає свою увагу на той стан християн, що називаються миряни. Хоча все те, що було сказане про Народ Божий, в рівній мірі відноситься до мирян, ченців та клириків, то однак мирянам, мужчинам і жінкам, із-за їх положення та місії, належать деякі окремішні справи, що їх, заради окремих обставин нашого часу, основніше треба виложити. Бо священні пастирі добре знають, скільни миряни вкладають на благо цілої Церкви. Знають бо пастирі, що вони поставлені Христом не на те, щоб цілу спасительну місію Церкви в світі несли виключно самі, але їх світла служба полягає в тому, щоб так пасти віруючих, а їх служіння й дарування так узнавати, щоб усі, кожний в свій питомий спосіб, співпрацювали однодушно в спільному ділі. Бо треба, щоб усі «жили по правді та в любові, в усьому вростаючи в того, хто є головою - у Христа; бо з нього кожне тіло, складене та споєне всякою в'яззю допомоги, згідно з відповідним діянням кожного члена, від нього бере зріст на будування самого себе в любові» (Єф. 4, 15-16). 31. Під іменням мирян тут розуміються всі вірні християни, крім членів священного чину та чернечого стану встановленого в Церкві, тобто християни, що, втілені в Христа через хрищення, становлять народ Божий, та участвують в Христовій священичій, пророчій та царській службі, виконують свою частку місії цілого христичнського народу в Церкві та в світі. Мирянам характер світовий є властивий і питомий. Бо члени священного чину, хоча деколи можуть займатися мирськими ділами, виконуючи навіть мирські професії, то однак по причині свого окремого покликання, зосібна й виразно поставлені на священне служіння, під час коли ченці в своєму стані дають прегарне і визначне свідчення, що світ не можна перемінити та офірувати Богові без духа євангельських блаженств. З їхнього покликання до мирян належить, стараючись про речі земські та впорядковуючи їх по-божому, шукати царства Божого. Живуть у світі, тобто в усіх та окремих обов'язках і ділах світу та в звичайних обставинах життя сімейного й громадського, якими їх існування немов виплетене. Там вони покликані від Бога, щоб, виконуючи свою, властиву собі службу в дусі євангельському, стали немов закваскою на освячення світу з нутра, і так, передовсім свідченням свого життя вірою, надією та любов'ю світліючи, об'являли іншим Христа. До них зокрема належить всі земські справи, з якими є тісно зв'язані, так насвітлити та впорядкувати, щоб завжди збувались вони та зростали в Христі й були на славу Творця і Спасителя. 32. Свята Церква, з божої установи, зложена та живе за дивною різнородністю. «Бо як в одному тілі маємо багато членів і всі члени не виконують ту саму роботу, отак і ми: численні - одне в Христі тіло, кожен один одному член» (Рим. 12, 4-5). Один, отже, є вибраний нарід Божий: «один Господь, одна віра, одне хрищення» (Єф. 4, 5); спільна гідність членів з їхнього відродження в Христі, спільна благодать дітей, спільне покликання до досконалости, одне спасіння, одна надія та неподільна любов. Немає, отже, в Церкві жадної нерівности з огляду на походження чи національність, соціяльне положення 2 чи стать; тому що «нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно в Христі Ісусі» (Гал. З, 28 гр.; пор. Кол. З, 11). Якщо, отже, в Церкві не всі йдуть одним шляхом, всі однак покликані до святости та рівноцінну одержали віру в справедливості Божій (пор. 2 Петр. 1, 1). Хоча по волі Христа деякі поставлені учителями, розподільниками тайн і пастирями для інших, однак між усіма існує справжня рівність щодо достоїнства та спільної всім віруючим дії на збудування Тіла Христового. Бо різниця, що її Господь поставив між священними служителями та рештою Народу Божого, вимагає злуки, тому що пастирі і вірні взаємно себе потребують; пастирі Церкви, по прикладу Господа, служать собі взаємно та вірним, а ці ж радо дають свою співпрацю пастирям і вчителям. Так, у різнородності, всі дають свідчення прегарної одности в Тілі Христовім: бо сама різнородність дарувань, служіння та праці збирає дітей Божих в одне, бо «все це чинить один і той же Дух» (1 Кор. 12, 11). Отже миряни, так як з Божої милості мають Христа за брата, що, будучи Господом усіх, прийшов не щоб йому служено, але послужити іншим (пор. Мат. 20, 28), так теж за братів мають тих, що поставлені на священне служіння, та Христовою властю так пасуть сім'ю Божу, навчаючи, освячуючи та правлячи, щоб всі виповняли нову заповідь любови. Тому прегарно говорить св. Августин: «Коли лякає мене те, чим я для вас, то потішає мене те, чим я з вами. Для вас я - єпископ, а з вами- християнин. Тамте - ім'я уряду, це ж - благодаті; те - небезпека, це - спасіння». 33. Миряни, зібрані в Народі Божому та в одному Тілі Христовому під одним головою приміщені, усі покликані до того, щоб докласти всіх своїх сил, одержаних добродійством Творця та благодаттю Спасителя, на розріст Церкви та її невпинне освячення, будучи її живими членами. Апостолят же мирян - це участь у самій спасительній місії Церкви, на який то апостолят через хрищення й миропомазання всі відпоручені самим Господом. Святими ж Тайнами, зокрема св. Євхаристією, дається їм і кормиться та любов до Бога і до людей, що є душею всього апостоляту. А миряни, покликані зокрема на те, щоб Церкву унаявнити та здійснити в тих місцях й обставинах, де вона може стати сіллю землі тільки через них. Так кожний мирянин, силою дарів собі даних, станеться свідком та, заразом, живим знаряддям місії Церкви «за мірою Христових дарів» (Єф. 4, 7). Крім того апостоляту, що належить до всіх без виїмку християн, миряни можуть бути ще різними способами покликані до тіснішої співпраці з апостолятом єрархії, на взір тих мужів і жінок, що спомагали Павла апостола в проповіді Євангелії, труждаючись багато в Господі (пор. Фил. 4, 3; Рим. 16, 3 сл.). Крім того мають вони спосібність, щоб ерархія прийняла їх для виконання деяких церковних обов'язків духовних. Всі, отже, миряни мають почесний обов'язок співпрацювати в тому, щоб спасительна божа постанова щораз більше доходила до всіх людей, всіх часів та всієї землі. Тому на всі сторони стелиться їм шлях, щоб, відповідно до своїх сил та потреб часу, взяли пильну участь в спасительнім ділі Церкви. 34. Найвищий і вічний Священик Ісус Христос, бажаючи також через мирян продовжувати своє свідчення і свою службу, оживляє їх своїм Духом та спонукує безнастанно до всякого діла доброго і досконалого. 3 Бо тим, що їх зробив учасниками свого життя і місії, дає також частину свого священичого уряду для виконування духовного культу, щоб Бог прославився, а люди спаслися. Тому і миряни, посвячені Христові та Духом Святим помазані, дивно покликаються та навчаються, щоб зростали в них щораз обильніші плоди Духа. Бо всі їх діла, молитви та апостольські ініціятиви, подружнє і сімейне співжиття, щоденна праця, відпочинок духа і тіла, якщо вони в Дусі виконуються, що більше, навіть житейські невзгодини терпеливо переношувані, стаються «духовними жертвами, приємними Богові, через Ісуса Христа» (1 Петр. 2, 5), що приносяться побожно Отцеві в відправі св. Євхаристії, в злуці з приношенням Тіла Господнього. Так і миряни, виступаючи всюди як святі поклонники, освячують світ Богові. 35. Христос, пророк великий, що і свідченням свого життя і силою слова проголосив Царство Отця, виконує свій пророчий уряд аж до повної появи в славі, і не тільки через єрархію, яка його властю та в його імені навчає, але також через мирян, що їх для цього поставив свідками та випосажив змислом віри та благодаттю слова (пор. Діян. 2, 17-18; Одкр. 19, 10), щоб появилася сила Євангелії в щоденному житті, сімейному та громадському. Вони показують себе як синів поновної обітниці, якщо сильні в вірі й надії використовують час (пор. Єф. 5, 16; Кол. 4, 5) та в терпінні ждуть будучої прослави (пор. Рим. 8, 25). А цю свою надію не окривають у глибинах душевних, але постійним виступом та боротьбою «проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби» (Єф. 6, 12) виявляють її також через устрій мирського життя. Так як Тайни Нового Завіту, що ними живиться життя і апостолят вірних, проображають нове небо й нову землю (Одкр. 21, 1), так і миряни стаються успішними проповідниками віри в речі невидимі (пор. Євр. 11, 1), якщо злучують безстрашно життя з віри з визнаванням віри. Така проповідь євангелії, тобто благовість Христова, виявлена назверх свідченням і життя і слова, одержує окремий свій характер та особливу має успішність з того, що збувається вона в звичайних обставинах світу. В цій службі зокрема цінним являється той стан життя, що освячується окремою св. Тайною, тобто життя подружнє і сімейне. Тут є прекрасна практика і школа апостоляту мирян, де християнська релігія просякає цілий устрій життя та його щораз більше перетворює. Тут подруги мають окреме завдання, щоб бути собі взаємно та своїм дітям свідками віри та любови Христа. Християнська сім'я голосно визнає і сучасні чесноти Царства Божого і надію життя небесного. І в такий спосіб прикладом і свідченням своїм оскаржує світ у грісі та просвічує тих, що шукають правди. Тому миряни, навіть коли займаються земськими справами, можуть і повинні виконувати цінну працю для навчання світу Євангелії. Якщо ж деякі з них, з браку священнослужителів, або коли ті перешкоджені в обставинах переслідування, виповняють з доручення і деякі священні дійства, і хоча багато з них всі свої сили віддають для діла апостольського, то треба однак, щоб всі співпрацювали над поширенням і зростом Царства Христового в світі. Тому миряни нехай пильно стараються вникнути в глибинне знання об'явленої правди та постійно благають у Бога дару мудрости. 36. Христос, ставши послушним аж до смерти, і тому від Отця прославлений, увійшов у славу свого царства (пор. Фил. 2, 8-9); йому все підчинене, аж доки він сам себе та все сотворене не підкорить Отцеві, щоб Бог був усім в усьому (пор. 1 Кор. 15, 27-28). Цю власть дав він учням, щоб і вони були основані на царській свободі та своїм самовідреченням та 4 святим життям перемагали в собі царство гріха (пор. Рим. 6, 12); що більше, щоб вони, услугуючи Христові в ближніх, провадили братів своїх смиренням та терпеливістю до Царя, того, що йому служити, значить - панувати. Господь бо бажає поширити своє царство також через мирян, царство правди і життя, царство святости і благодаті, царство справедливости, любови і мира; в цьому бо царстві й саме сотворіння визволиться від рабства тління, на свободу дітей Божих (пор. Рим. 8, 21). Велика обітниця і велика заповідь дана учням: «Усе ваше, ви ж Христові, а Христос - Божий» (1 Кор. З, 23). Отже, вірні повинні признавати внутрішню природу сотворіння, його вартість та призначення на славу Божу, а своїми навіть земськими ділами повинні спомагати себе взаємно до святішого життя так, щоб світ сповнився духа Христового та в справедливості, любові і мирі успішніше досягнув своєї мети. У виконанні цього загального обов'язку миряни мають окремішнє й головне місце. Отож, своєю компетенцією в світських науках та своєю активністю, освяченою з нутра благодаттю Христовою нехай дадуть свій солідний вклад, щоб сотворені речі, відповідно до призначення Творця, та просвічений його Слова, людською працею, технічним мистецтвом та громадським плеканням були виужиті на хосен усіх людей, були між ними відповідніше розділювані та на свій спосіб причинилися до загального поступу в людській і християнській свободі. Так Христос, через членів своєї Церкви, все більше просвічуватиме своїм спасенним світлом цілу людську спільноту. Кромі того, миряни, спільними силами, нехай оздоровлять інституції та обставини світу, якщо вони побуджують обичаї до гріха, так, щоб все це було впорядковане відповідно до засад справедливости та радше помагали до виконування чеснот, ніж їх перешкоджали. Роблячи так, напоять людську культуру та діла вартостями моральними. А в цей спосіб заразом приготовляється і нива світу під засів божого слова, і для Церкви будуть розкриті ширше двері, якими пройде у світ послання мира. Із-за самої закономірности спасіння, вірні нехай пильно стараються розрізняти між правами та обов'язками, що їм належать, наскільки вони причислені до Церкви, та тими, що їм відповідають, оскільки вони є членами людської громади. Нехай стараються одне і друге між собою органічно злучити, пам'ятаючи, що в кожній земській справі повинні руководитися християнською совістю, тому що жадна людська чинність, навіть у речах дочасних, не може бути вийнята з-під Божої власті. Передовсім у наших часах треба, щоб це розрізняння а заразом і гармонія якнайвиразніше просвітлювали зо способу поведінки вірних, щоб місія Церкви могла повніше відповісти окремим обставинам сучасного світу. Бо так як треба признати, що земське царство, слушно віддане земським старанням, руководиться власними засадами, так і слушно відкидається фальшива доктрина, що старається побудувати людську суспільність, не зважаючи взагалі на релігію, що більше, поборює та нищить релігійну свободу громадян. 37. Миряни, як і всі вірні, мають право обильно одержувати від священних пастирів підмогу духовних благ Церкви, передовсім же із слова Божого та святих Тайн, і їм нехай відкривають свої потреби та побажання з тією свободою та довір'ям, яка личить дітям Божим та в Христі браттям. Відповідно до свого знання, компетенції та визначности, мають право, а деколи й обов'язок виявити свою думку про те, що відноситься до блага Церкви. Нехай це діється, якщо зайде потреба, через відповідні інституції, встановлені для цього Церквою, і 5 завжди в правдомовності, мужності й второпності, з пошаною та любов'ю до тих, що з-за свого священного служіння заступають місце Христа. Миряни, як і всі вірні, нехай християнським послухом скоро приймають те, що священні пастирі, як заступники Христа, як учителі й управителі Церкви постановляють, ідучи в тому за прикладом Христа, що своїм послухом аж до смерти, відкрив усім людям шлях блаженної свободи дітей Божих. Нехай і не занедбують у молитвах своїх допоручати Богові своїх наставників, бо вони сторожать як ті, що мають здати звіт за наші душі, щоб вони робили це з радістю, а не зідхаючи (пор. Євр. 13, 17). А священні пастирі нехай признають і плекають гідність і відповідальність мирян у Церкві; нехай радо користуються їх радою, з довір'ям нехай доручають їм обов'язки на службу Церкві та залишають їм свободу й поле дії, що більше, нехай заохочують їх, щоб і з власного почину піднімались праць. З батьківською любов'ю нехай розглядають уважно підприємства, побажання та пляни мирян. А слушну свободу, що належить усім у людській громаді, нехай Пастирі уважливо признавають. З цих родинних відносин між мирянами та пастирями треба сподіватися багато добра в Церкві: бо так зростає в мирян змисл власної відповідальности, плекається одушевлення та легше об'єднуються сили мирян із дією пастирів. А вони, споможені досвідом мирян, чи в речах духовних чи земських, виразніше і відповідніше могтимуть робити рішення, так що ціла Церква, скріплена всіма своїми членами, зможе успішніше виповнити свою місію для життя світу. 38. Кожний мирянин повинен бути перед світом свідком воскресіння та життя Господа Ісуса та знаком Бога живого. Всі разом та кожний по своїй частці, повинні живити світ духовними плодами (пор. Гал. 5, 22), та поширювати в ньому того духа, що ним водяться ті вбогі, лагідні та миролюбні, що їх Господь в Євангелії назвав блаженними (пор. Мат. 5, 3-9). Одним словом: «чим є душа в тілі, тим є християни в світі». ПАВЛО ЄПИСКОП СЛУГА СЛУГ БОЖИХ СПІЛЬНО З ОТЦЯМИ СВЯЩЕННОГО СОБОРУ НА ВІЧНУ ПАМ'ЯТЬ СПРАВИ [/su_spoiler] [su_spoiler title="Катехизм Католицької Церкви, 908-913" style="fancy"] Участь мирян у царській місії Христа 908 Своїм послухом аж до смерті (Пор, Флп. 2, 8-9.) Христос уділив Своїм учням дар царської свободи, «щоб вони здолали самі в собі царство гріха через самозречення і святість» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 36.). «Той, хто панує над власним тілом і керує своєю душею, не дозволяє, щоб її турбували пристрасті, є паном собі: його можна назвати царем, бо він уміє панувати над собою; він є вільний і незалежний І не піддається неволі гріха» (Св. Амвросій, Пояснення Псалма, 118, 4, 30.). 909 «Окрім того, миряни, об'єднавши свої зусилля, мають нести не? необхідне оздоровлення світським установам й умовам, якщо спонукають до гріха, щоб вони всі були відповідні до правил справедливості і сприяли практикуванню чесноти, а не перешкоджали цьому. Так поступаючи, вони наповнюють людські діла і культуру моральною вартістю» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 36.). 910 «Миряни можуть почуватися покликаними або справді бути покликаними до співпраці з пастирями на службі церковній спільноті для її зростання і життя, виконуючи найрізноманітніші служіння відповідно до благодаті і харизм, які Господь захоче їм дати» (Павло VI, Апост. зверн. « Evangelii nuntiandi », 73.). 911 У Церкві «вірні миряни можуть співпрацювати, згідно з правом, у виконуванні місії управління» (Кодекс канонічного права, кан. 129, § 2.). Це стосується їхньої присутності на помісних соборах (Кодекс канонічного права, кан. 443, § 4.), на єпархіальних синодах (Кодекс канонічного права, кан. 463, §§ 1-2.), на душпастирських радах (Кодекс канонічного права, кан. 511; 536.); спільної відповідальності за виконання душпастирської місії в парафії (Кодекс канонічного права, кан. 517, § 2.), співпраці в радах з економічних питань (Кодекс канонічного права, кан. 492; §1; 537.); участі в церковних судах (Кодекс канонічного права, кан. 1421, § 2.) і т. п. 912 Вірні повинні «старанно розрізняти права й обов'язки, які їм належать як членам Церкви, від тих, які вони мають як члени людського суспільства. Вони повинні прагнути гармонійно узгодити одні права з другими, пам'ятаючи, що в усіх земних справах вони повинні керуватися християнським сумлінням, бо жодна людська діяльність, навіть світська, не може бути виведена з-під влади Бога» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 36.). 913 «Отже, кожний мирянин силою дарів, які йому були дані, є свідком і водночас живим знаряддям місії самої Церкви «за мірою Христових дарів» (Еф. 4,7)» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 33.). [/su_spoiler] [/su_accordion]

Рекомендований порядок проведення катехизації

(деякі пункти можна скоротити): [su_dropcap style="flat" size="2"]1[/su_dropcap] Для початку варто згадати разом із молоддю загальну тему місяця та попередню тему (пророче покликання). [su_dropcap style="flat" size="2"]2[/su_dropcap] Наголосивши на тому, що сьогодні буде йтись про покликання вже царське, то можна згадати про те, випадок, як юдеї бажали зробити Ісуса царем, але Він відмовився від цього привілею (Йоан 6), хоча сам неодноразово згадував, що Він таки є Царем, хоч царство його «не від цього світу». [su_dropcap style="flat" size="2"]3[/su_dropcap] Тоді переходимо безпосередньо до дискусійного питання (зазначеного вище) і спитати в молоді: а хіба не було б краще, коли Ісус став би таким царем, який зміг би привести людство до блаженства й добробуту, керуючи нами як земний володар? Чому замість такого Царя з великої літери нам частіше трапляються такі, як король Джуліан ХІІІ, який є талісманом сьогоднішньої зустрічі? (тут згадуємо разом постать персонажу з даного мультфільму, і окреслюємо його якості та характеристики). [su_dropcap style="flat" size="2"]4[/su_dropcap] Після цього необхідно дати зрозуміти, якою ж була суть Ісусового царства і чому Він таки є нашим Царем як тоді, так і сьогодні. У допомозі в цьому нам може стати сьогоднішній біблійний уривок. Прочитавши разом уривок, окреслюємо (паралельно до попереднього персонажа) характеристику Ісусового царства, записуючи на дошці або ватмані так щоб було видно усім. Роблячи висновок записуємо якості справжнього царя. [su_dropcap style="flat" size="2"]5[/su_dropcap] Слід наголосити на тому, що ми теж є частинками цього царства, а тому нас закликають служити іншим та сповняти «конституційні обов’язки» цієї держави (як приклад представити десять заповідей як таку конституцію [su_dropcap style="flat" size="2"]6[/su_dropcap] Зараз проведемо практичне заняття, а саме Працю в групах: (матеріали: ватман, маркери, ручки.) два завдання на вибір.

Завдання укласти свій текст Конституції Царства Небесного. Разом укласти 10 законів які б допомогли змінити життя кожної людини.
Ватман/дошку поділити на двоє: позитивні та негативні наслідки. Прикладом царювання візьмемо – українців, які виступили проти егоїстичної та злочинної влади. Подія: майдан – Революція Гідності. Мета: тверезо оцінити позитивні та негативні наслідки; навести приклади виявів християнської харизми в даній події.

[su_dropcap style="flat" size="2"]7[/su_dropcap] Молитва: (можна вибрати тільки частину із псалма) [su_spoiler title="Псалом 119. (118)" style="fancy"]

Щасливі ті, що їх дорога бездоганна, що ходять за Господнім законом.
Щасливі ті, що його свідоцтва пильнують, шукають його всім серцем.
Вони не чинять беззаконня, вони його путями ходять.
Ти повелів заповіді твої, щоб пильнувати вельми.
О, якби мої дороги були певні, щоб зберігати твої установи!
Тоді б я не осоромився, вважаючи на всі твої веління.
Я буду щирим серцем тобі дякувати, навчаючись твоїх присудів справедливих.
Я берегтиму твої установи, не покидай мене зовсім.
Як юнак берегтиме чистою свою дорогу? Пильнуючи її за твоїм словом.
Усім моїм серцем я тебе шукаю; не дай мені відхилитись від заповідей твоїх.
Я в моїм серці сховав твоє слово, щоб не згрішити проти тебе.
Благословен єси, о Господи! Навчи мене твоїх установ.
Устами моїми я звіщаю усі присуди уст твоїх.
Я радуюсь дорогою твоїх свідоцтв понад усі скарби.
Про твої заповіді буду роздумувати і на стежки твої буду вважати.
Установами твоїми я втішатимусь, я не забуду твого слова.
Добре чини з твоїм слугою, щоб я міг жити й твоє слово пильнувати.
Відкрий мої очі, щоб я міг бачити дива закону твого!
Я - на землі чужинець, не крий від мене велінь твоїх.
Моя душа умліває, бажаючи ввесь час присудів твоїх.
Ти погрозив гордим, отим проклятим, що від велінь твоїх блудять далеко.
Візьми від мене сором і зневагу, бо я беріг твої свідоцтва.
Хоча князі, розсівшись, говорять проти мене, слуга твій роздумує про твої установи.
Бо твої свідоцтва - моя втіха, вони - мої дорадники.
Душа моя до пороху прилипла, оживи мене за твоїм словом.
Я оповів мої дороги, і ти вислухав мене; навчи мене твоїх установ!
Дай мені зрозуміти дорогу заповідей твоїх, і про чудеса твої я буду роздумувати.
Тане душа моя від смутку, постав мене на ноги за твоїм словом.
Дорогу неправди відверни від мене, подай ласкаво закон твій.
Я собі вибрав дорогу правди, доставив присуди твої перед собою.
Я пристав міцно до свідоцтв твоїх; о Господи, не дай мені осоромитись!
Дорогою велінь твоїх поспішатиму, бо ти пошириш моє серце.
Навчи мене, о Господи, дороги установ твоїх, триматимусь її на кожнім кроці.
Дай мені розум, і я берегтиму закон твій, зберігатиму його усім серцем.
Настав мене на стежку велінь твоїх, у ній бо моя втіха.
Нахили моє серце до свідоцтв твоїх, не до наживи.
Поверни мої очі, щоб не дивились на марноту! Живи мене на твоїй дорозі!
Утриваль твоєму слузі твоє слово, що веде до страху перед тобою.
Відверни від мене сором, котрого я боюся, бо присуди твої добрі.
Глянь, я твоїх заповідей прагну; живи мене по твоїй правді.
Нехай прийде, о Господи, на мене твоя милість і твоє спасіння по твоєму слову.
І я відповім тим, що кепкують з мене, - бо я звірився на твоє слово.
Не забирай з уст моїх слів правди, бо я на присуди твої надіюсь
Я пильнуватиму закон твій завжди, по віки вічні.
І я ходитиму в обширі, бо заповідей твоїх шукаю.
Я промовлятиму перед царями про твої свідоцтва -і не осоромлюся.
Втішатимуся веліннями твоїми, -я їх люблю.
І до твоїх велінь буду здіймати мої руки, - я їх люблю, і буду роздумувати про твої установи.
Згадай слузі твоєму твоє слово, бо ти подав мені надію.
Оце моя відрада в моїм горі, що твоє слово мене оживляє.
Горді глузують з мене вельми, та від закону твого я не відхиляюсь.
Я згадую, о Господи, твої присуди споконвічні - і утішаюсь.
Обурення охопило мене супроти беззаконних, що покидають закон твій.
Твої установи піснями для мене стали у долі мого вигнання.
Я згадую, о Господи, ночами твоє ім'я і бережу закон твій.
Це була моя частка, що я беріг твої заповіді.
Доля моя - Господь; я мовив: Берегтиму твоє слово.
З усього серця прошу у тебе ласки: змилуйся надо мною по твоєму слову!
Я роздумую про мої дороги і спрямовую мої стопи до твоїх свідоцтв.
Спішивсь я і не барився, велінь твоїх щоб пильнувати.
Мене обплутало мотуззя беззаконних, але я не забув закону твого.
Опівночі я встану тебе прославляти -за твої присуди справедливі.
Я приятель усім тим, що тебе бояться і заповідей твоїх пильнують.
Земля, о Господи, повна твоєї ласки навчи мене твоїх установ.
Добре вчинив еси з твоїм слугою; Господи, за словом твоїм.
Навчи мене доброго розуму й знання бо я здаюся на твої веління.
Поки я не був іще упокорений, блукав я тепер же я пильную твоє слово.
Ти добрий і доброчинний; навчи мене твоїх установ.
Горді кують на мене брехні, я ж усім серцем бережу заповіді твої,
Їхнє серце, мов жир, ситне; а я твоїм законом утішаюсь.
Добре мені, що був упокорений, щоб установ твоїх навчитись.
Ліпший для мене закон уст твоїх, ніж гори золота й срібла.
Руки твої мене створили й укріпили; настав мене, і я велінь твоїх навчуся.
Ті, що тебе бояться, побачивши мене, розвеселяться, бо я надіюся на твоє слово.
Знаю, о Господи, що твої присуди справедливі і що ти упокорив мене по правді.
Милість твоя, молю, нехай мене потішить, за словом твоїм до слуги твого.
Хай твоє милосердя зійде на мене, і я буду жити, бо закон твій - моя відрада.
Хай поб'є сором гордих, що мене незаслужено гнітять, я ж над твоїми заповідями буду роздумувати.
Хай повернуться до мене ті, що тебе бояться і відають твої сві доцтва.
Хай моє серце буде бездоганним у твоїх установах, щоб мені не осоромитись.
Душа моя знемагає за твоїм спасінням, на слово твоє я надіюсь.
Очі мої знемоглися за твоїм словом, кажучи: Коли мене потішиш?
Бо я став, мов бурдюк у димі, але установ твоїх не забуваю.
Скільки його, того віку, у слуги твого? Коли ти над гонителями моїми суд учиниш?
На мене яму викопали горді, а це не за законом твоїм.
Усі твої веління - правда; мене незаслужено гонять, подай мені допомогу!
Вони мене ледве зо світу не зігнали, та заповідей твоїх я не покинув.
Живи мене за твоєю ласкою - я пильнуватиму свідоцтво уст твоїх.
Повіки, Господи, слово твоє твердо стоїть на небі.
Від роду й до роду твоя правда. Ти укріпив землю, і вона стоїть твердо.
За твоїми присудами усе стоїть сьогодні, усе бо тобі служить.
Якби закон твій та не був відрадою моєю, я був би вже загинув у моїм горі.
Повіки заповідей твоїх я не забуду, бо ними мене оживляєш.
Твій я: спаси мене, бо я заповідей твоїх шукаю.
Чигають грішники на мене, мене погубити; я ж на свідоцтва твої вважаю.
У кожній досконалості кінець я бачив; твоя ж заповідь широкосяжна.
Як я люблю закон твій! Він моє повсякденне розважання.
Мудрішим за моїх ворогів робить мене твоє веління, бо воно зо мною завжди.
Понад усіх моїх учителів я став розумним, свідоцтва бо твої - моє розважання.
Більш, ніж старі, я розумію, бо я беріг твої заповіді.
Від усякої лихої стежки стримую я ноги, щоб пильнувати твоє слово.
Від присудів твоїх не ухиляюсь, бо ти мене навчаєш.
Які солодкі твої слова для мого піднебіння, -для уст моїх солодші меду!
Твоїми заповідями я став розумний, тому й ненавиджу всяку неправдиву стежку.
Слово твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці.
Я поклявся й постановив пильнувати твої присуди справедливі.
Смутний я понад міру! О Господи, живи мене за твоїм словом!
Зволь, Господи, прийняти уст моїх жертву і навчи мене твоїх присудів.
Життя моє у небезпеці завжди, але закону твого я не забуваю.
Поставили безбожні сильце на мене та я від заповідей твоїх не відхилився.
Твої свідоцтва - спадщина моя повіки, вони бо радість мого серця.
Я нахилив моє серце виконувати твої установи. повіки й на кожнім кроці.
Я ненавиджу двоєдушних, а люблю - закон твій.
Ти захист мій і щит мій, на слово твоє я надіюсь.
Гетьте від мене, беззаконні, і я буду пильнувати веління мого Бога.
Підтримай мене за твоїм словом, щоб я міг жити; не дай, щоб я моєї надії стидався.
Підтримай мене, і я спасуся, на твої установи завжди вважатиму.
Осоружні усі ті тобі, що від установ твоїх відходять, бо неправда - їхня думка.
Усіх грішників землі вважаєш за жужель, тим і люблю твої свідоцтва.
Тіло моє тремтить від страху перед тобою, я присудів твоїх боюся.
Я творив суд і справедливість, - гнобителям моїм мене не видай.
Будь запорукою слузі твоєму на благо, нехай не гнітять мене горді.
Очі мої знемоглися, чекаючи на твоє спасіння, на слово твоєї правди.
Вчини з твоїм рабом за твоєю ласкою і навчи мене твоїх установ.
Я твій слуга, настав мене на розум, щоб я спізнав твої свідоцтва.
Час Господеві діяти! Порушили закон твій.
Тим і люблю твої веління, над золото, над щире.
Тому всі твої заповіді я визнаю за справедливі; кожну неправедну стежку ненавиджу.
Дивні твої свідоцтва, тому душа моя їх пильнує.
Слова твої, відкрившись, просвітлюють, дають розуму простим.
Широко відкриваю уста мої, прагну, бо я велінь твоїх бажаю.
Обернись до мене й змилуйся надо мною, як ти звичайно робиш із тими, що люблять твоє ім'я.
Кроки мої спрямуй за твоїм словом, не дай ніякій кривді запанувати надо мною.
Визволь мене від гніту людини, і твої заповіді я пильнуватиму.
Світи твоїм обличчям на слугу твого і навчи мене твоїх установ.
Потоками з очей моїх ллються сльози, бо не додержується більш закон твій.
Ти - справедливий, Господи, і праві твої присуди!
Ти заповів твої свідоцтва в справедливості й великій правді.
Моя горливість мене виснажила, бо противники мої забули твоє слово.
Глагол твій - понад усяку пробу, і слуга твій його любить.
Малий я, і гордують мною, та заповідей твоїх не забуваю.
Справедливість твоя - справедливість вічна, і закон твій - правда.
Напасть і горе на мене напосіли, веління твої-моя відрада.
Свідоцтва твої- вічна справедливість; дай мені розуму, і я буду жити.
З усього серця взиваю: Вислухай мене, Господи! - я установи твої буду пильнувати.
До тебе я взиваю: Спаси мене! Я берегтиму твої свідоцтва.
Удосвіта встаю і допомоги благаю, надіюся на слово твоє.
Очима випереджую нічні сторожі, щоб розважати над твоїм глаголом.
Почуй мій голос, за твоїм милосердям, Господи, живи мене, як звик єси робити.
Наблизились гонителі мої несправедливі, а від закону твого віддалились.
Близько єси, о Господи, і всі твої веління - правда.
Віддавна з твоїх свідоцтв знаю що ти їх заснував навіки.
Поглянь на моє горе й визволь мене, бо я не забуваю закону твого.
Обстань за мою справу й викупи мене! Живи мене за твоїм словом!
Далеко від грішників спасіння, бо вони твоїх установ не шукають.
Милість твоя, о Господи, велика; живи мене, як звик єси робити.
Сила гонителів та противників у мене, але від твоїх свідоцтв я не ухилявся.
Бачу відступників я і бриджуся ними, бо не пильнують слова твого.
Глянь, як я заповіді твої люблю! Господи, живи мене за твоїм милосердям.
Початок твого слова - правда, і вічний кожний присуд справедлисти твоєї.
Князі мене безвинно гонять, та твого слова боїться моє серце.
Радію твоїм словом, неначе той, хто знайшов велику здобич.
Я ненавиджу кривду й гидую нею, люблю закон твій.
Сім раз на день я тебе хвалю за твої присуди справедливі.
Глибокий мир тим, що закон твій люблять, - вони не спіткнуться.
Надіюсь на твоє спасіння, Господи, веління твої виконую.
Душа моя свідоцтва твої пильнує і любить їх вельми.
Пильную заповіді твої і свідоцтва твої, бо всі мої дороги перед тобою.
Нехай моє благання, Господи, до тебе дійде, дай мені розум за твоїм словом.
Нехай моя молитва прийде перед тебе, визволь мене за твоїм словом.
Нехай мої уста хвалу возносять, бо ти мене твоїх установ навчаєш.
Язик мій хай співає твоє слово; всі бо твої веління - справедливі.
Рука твоя хай буде готова допомогти мені, бо твої заповіді я собі вибрав.
Я прагну, Господи, твого спасіння; закон твій - моя відрада.
Нехай моя душа живе й тебе хвалить, і твої присуди нехай мені допоможуть.
Блукаю, мов вівця, що заблудила; шукай слугу твого, бо я велінь твоїх не забуваю.

[/su_spoiler]