БЛОК ДРУГИЙ. ЗУСТРІЧ ПЕРША. МІЖ ДВОХ ВОГНІВ

Слоган:

Безнадія та надмірна надія – це як палка з двома кінцями, при чому ці явища і є кінцями.

Талісман:

Радість і Печаль із «Думками навиворіт».

Біблійний уривок:

Пс 34 (33) або Авакум 3, 17-19 (на вибір)

Мета:

Розкрити суть явищ таких як: безнадія та надмірна надія на Боже милосердя (банально, знаємо)

Дискусійне питання:

А навіщо нам якийсь дядько на небі? Не краще надіятись лише на себе?

Джерела для катехизації:

[su_accordion] [su_spoiler title="Біблійні читання (на вибір) - Пс. 34 (33) або Ав 3, 17-19." style="fancy"]

Псалом 34. (33)

Давида, коли він удавав божевільного перед Авімелехом, і той прогнав його, і він пішов.
Благословлю Господа повсякчасно, завжди хвала його в устах у мене.
Душа моя нехай Господом хвалиться; нехай покірні чують те й веселяться.
Величайте Господа зо мною, і вознесімо ім'я його вкупі.
Я шукав Господа, і він почув мене; і звільнив мене від усіх моїх страхів.
Гляньте на нього й розвеселіться, обличчя ваше нехай не соромиться.
Ось візвав бідолаха, і Господь почув, і врятував його від усіх його напастей.
Ангел Господній стоїть на варті навкруг тих, що його бояться, і їх визволяє.
Спробуйте й подивіться, який добрий Господь Блаженний, хто до нього прибігає.
Бійтеся Господа, його святії бо нема нестачі в тих, що його бояться.
Багатії збідніли й голодують, а тим, що Господа шукають, ніякого блага не забракне.
Ходіть, мої діти, послухайте мене: остраху Господнього навчу вас.
Хто той, що життя любить, що рад бачити дні щасливі?
Бережи від зла язик твій і уста твої від слів лукавих.
Відступи від зла й чини добро, шукай миру та його тримайся!
Очі Господні на праведних; вуха його - на їхній заклик.
А обличчя Господнє проти злочинців, щоб знищити з землі їхню пам'ять.
Візвали праведні, і Господь почув їх і з усіх скорбот їхніх врятував їх.
Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом він спасає.
Багато в праведника злиднів, але з усіх них Господь його рятує.
Він усі його кості зберігає, ані одна з них не зламається.
Злоба грішника його ж убиває, і ті, що ненавидять праведника, зазнають кари.
Господь визволяє душу слуг своїх, і хто до нього прибігає, покараний не буде.

Пророк Авакум 3, 17-19

Та хоч би й не цвіла смоківниця вже більше, у виноградниках не було врожаю; хоч би й завів плід дерева оливкового, і ниви не родили більше хліба, зникли з кошари вівці, і не було в хлівах товару, -
я все ж таки в Господі буду радіти, і веселитись у Бозі, моїм Спасителі.
Господь - мій Владика, він моя сила. Він робить мої ноги, немов у сарни, і на верховини він виведе мене.

[/su_spoiler] [su_spoiler title="Ще одне біблійне читання (може пригодитись для пояснення катехизмової науки) - 2 Кор, 7 розділ" style="fancy"]

II послання Ап. Павла до Корінтян, 7

Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі.
Дайте нам місце в вашому серці. Ми нікого не скривдили, нікому шкоди не завдали, не визискували нікого.
Говорю це, не щоб вас осудити, бо я вже вам сказав, що ви в нашім серці, щоб умерти й жити разом.
У мене велике до вас довір'я, я вельми пишаюся вами. Я - повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей.
Бо коли ми були прийшли в Македонію, тіло наше не мало ніякого спокою. У всьому лиш скорбота: зовні - борні, страхання всередині.
Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита;
і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так, що я зрадів ще більше.
Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, - бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас -
тепер же радію, не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди.
Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу - смерть спричинює.
Ось бо той смуток задля Бога - яку то він спричинив у вас старанність, яке ж виправдання, яке обурення, а який страх, яке палке бажання, яку горливість, яку відплату! Ви в усьому показали свою невинність у цій справі.
А коли й написав вам, то не задля того, хто образив, ані ображеного, але щоб виявилася між вами перед Богом ваша про нас дбайливість.
Тому ми втішилися. Та, крім цієї особистої втіхи, зраділи ми куди більше радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух.
А коли я був перед ним трохи похвалився вами, то я не зазнав сорому. Але, як ми завжди говорили вам правду, так і хвала наша перед Титом виявилась правдивою.
Серце його стає до вас ще прихильніше, коли він згадує послух усіх вас і як ви прийняли його з острахом та тремтінням.
Радію, що можу на вас покластись у всьому.

[/su_spoiler] [su_spoiler title="Літургійні читання для роздумів і молитви - уривок із Анафори св. Василія Великого" style="fancy"] Пом’яни, Господи, тих, що в пустинях, і горах, і вертепах, і пропастях земних. Пом’яни, Господи, тих, що в дівстві, і побожності, і подвижництві, і чистому житті перебувають. Пом’яни, Господи, Богобережений народ наш, правління і все військо. Даруй їм глибокий і невід’ємний мир; натхни їхні серця прихильністю до Церкви твоєї і до всього люду Твого, щоб за їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя в усякому благочесті й чистоті. Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство; добрих у благості збережи, лукавих добрими вчини ласкою твоєю. Пом’яни, Господи, тут присутніх людей і з оправданих причин неприсутніх, і помилуй їх і нас багатством милости твоєї; скарбниці їх наповни всяким добром, подружжя їх у мирі й однодумності збережи, дітей вигодуй, молодь ви- ховай, старців підтримай, малодушних утіш, розсіяних ізбери, заблуканих поверни і приєднай до святої твоєї католицької й апостольської Церкви; навіжених нечистими духами звільни, з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, вдовицям стань на поміч, сиріт захисти, полонених визволь, недужих вилікуй; і всіх тих, що на судах, і в рудниках, і на засланнях, і на гірких роботах, і в усякій журбі, і нужді, і утисках, – пом’яни, Боже. І всіх тих, що потребують великого Твого милосердя, і тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять, і тих, що доручили нам, недостойним, молитися за них, і всіх людей твоїх пом’яни, Господи Боже наш, і на всіх вилий багату твою милість, даючи всім те, чого вони просять, на спасіння. А кого ми не пом’янули, через невідання чи забуття, чи задля безлічі імен, ти сам пом’яни, Боже, бо Ти знаєш вік й ім’я кож- ного, Ти ж знаєш кожного від лона його матері. Ти бо, Господи, поміч безпомічним, надія безнадійним, бурями гнаним спаситель, плаваючим пристановище, недужим лікар; тож для всіх будь усім, відаючи кожного і прохання його, дім, і потреби його. Вибав, Господи, місто це (або: село це, або: обитель цю) і всяке місто й країну від голоду, пошести, землетрусу, потопу, вогню, меча, навали чужих народів та міжусобної брані. [/su_spoiler] [su_spoiler title="Катехизм УГКЦ «Христос - наша Пасха», 766-767" style="fancy"] 766 Святі Отці, згідно з навчанням апостола Павла, розрізняли спасенний смуток людини за свої гріхи і смуток як пристрасть: «Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу – смерть спричинює» (2 Кр. 7, 10). Смуток як пристрасть виявляється двояко. Найчастіше викликає його якась інша пристрасть, коли ми бажаємо чогось, але не можемо задовольнити цього свого бажання. Це породжує пригніченість, що веде до відчаю та навіть самогубства. А буває, що цей гріх походить від надмірної турботи за своє майбутнє, намагання людини панувати над своїм життям, покладаючись лише на себе, а не на Бога. Святий Василій Великий навчає, що смуток є ознакою слабкодухих, оскільки вони втрачають душевну рівновагу та завдають собі душевних терзань і можуть остаточно втратити надію на Бога. 767 Дух-Утішитель є джерелом чесноти християнської радості, яка визволяє від пристрасті смутку. Він дарує людині радість досвіду близькості Бога. Апостол Павло закликає: «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько! Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою» (Флп. 4, 4-6). [/su_spoiler] [su_spoiler title="Ігор БРИНДАК. Гріхи проти Святого Духа / «Жива вода» №6 2016" style="fancy"] Кожен, хто читав катехизм, навіть дитячий, знає, що у ньому є виписані так звані гріхи проти Святого Духа. А якщо відкриємо Євангеліє, то побачимо, що такі гріхи не простяться. Тому не дивно, що у багатьох людей виникає ряд запитань з цієї проблематики: у чому ж полягають гріхи проти святого Духа? Як розуміти, що вони не простяться? Про це і піде мова в публікації. Іноді, читаючи Святе Писання, можемо натрапити на слова, які здатні у нас викликати справжній шок. До них, зокрема, належить попередження Ісуса Христа: «Тому кажу вам: усякий гріх, усяка хула проститься людям, але хула на Духа не проститься. І коли хтось скаже слово проти Сина Чоловічого, йому проститься. Коли ж хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому» (Мт. 12:31-32). Паралельно подібні слова є в Мр. 3:28-29 і в Лк.12:10. Цілком закономірно, що у багатьох людей це попередження викликає велике занепокоєння, адже не один із нас, мабуть, ставив собі запитання: а чи я часом колись щось таке не сказав чи не зробив, що було б гріхом проти Святого Духа і що вже мені не проститься? Іноді це євангельське місце дехто навіть використовує для своєрідного духовного шантажу. Так автор цих рядків був свідком, як у 2000-му році у захристію Катедрального храму Пресвятої Трійці міста Дрогобича приходили люди і роздавали брошурки з начебто Божими попередженнями і стверджували, що хто не вірить в написане у них, то цей хулить Святого Духа. Отож, як бачимо, є ряд причин, які змушують нас серйозно розібратися, у чому ж таки насправді полягають гріхи проти Святого Духа. Більшість людей є впевнені, що у Святому Писанні про гріх проти Святого Духа згадується лише у наведених вище місцях. Але якщо будемо читати Вічну Книгу уважніше, то побачимо, що не тільки в них. Так святий первомученик архідиякон Стефан перед стратою сказав своїм суддям: «Ви твердошиї та необрізані серцем і вухом. Ви завжди противитеся Святому Духові. Як батьки ваші, так і ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями» (Ді. 7:51-52). Святий апостол Петро, коли промовляв до Ананії, то сказав: «Ананіє, чому то сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа і ховати частину ціни поля?.. Почувши ці слова, Ананія впав та й умер» (Ді. 5:3-5). Також у Старому Заповіті, коли говориться про знищення Єрусалиму халдеями у 587-му році до Христа, то причину руїни пояснюється таким чином: «Господь Бог батьків їхніх перестерігав їх наполегливо через своїх посланців, бо жалував свій народ і житло своє, але вони знущалися з посланців Бога, нехтували його словами й глузували з його пророків, доки не зійшов гнів Господа на його народ, так що не було вже більше рятунку» (ІІ Хр. 36:15-16). Хтось зауважить, що в останньому тексті Святий Дух не згадується. Це правда, але говориться, що гріхи народу дійшли до такого ступеня, що не було вже більше рятунку. Тобто те саме, що у Новому Завіті вже, власне, називається гріхом проти Святого Духа. Варто зауважити ще одне: у вищезгаданих випадках усі, хто звинувачувався в цьому гріху, не згадував Святого Духа безпосередньо, тобто гріх полягав у дечому іншому. А тепер, щоб зрозуміти, у чому ж цей гріх полягає, пригадаймо, що говорить Євангеліє про Святого Духа: «Тож коли зійде той Дух істини, він і наведе вас на всю правду» (Йо. 16:13). Отож, Святий Дух є той, хто приводить людей до пізнання істини. Що ж тоді є гріхом проти нього? Грішним є противитися пізнанню істини. У всіх випадках, які згадувалися вище, люди мали явні докази правди, але вперто їх не приймали, шукали різних засобів, щоб ці факти перетлумачити по-своєму. Тепер пригадаймо, у якому контексті Спаситель говорив, що хула на Святого Духа не проститься. Перед тим Ісус виганяв демонів з одержимих, а книжники і фарисеї твердили, що він це робить при допомозі Вельзевула, князя бісівського (Мк. 3:22). Тобто бачили реальні Божі діла, але вперто не приймали їх. Чи це означає, що слід вірити у будь-які речі, які подаються як чудесні або надприродні? Дехто думає саме так. І, як уже вище згадувалось, намагається звинувачувати інших, якщо вони не вірять в ті або інші «чудеса» чи «об’явлення». Однак Слово Боже говорить з цього приводу інакше: «Духа не гасіте, пророцтва не легковажте, усе перевіряйте; тримайте те, що добре, і стримуйтесь від усякого роду лукавства» (І Сол. 5:19-21). А також: «Любі, не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога,- багато бо лжепророків прийшло на світ» (І Йо. 4:1). Отож, як бачимо, Писання говорить, що усе, що має претензії на надприродність, слід спочатку ретельно перевірити, а лише після того, коли немає застережень, можна приймати. А оскільки більшість із нас самі все безпосередньо перевірити не мають можливості, то тоді варто довіритися компетентним комісіям. Крім того, не слід думати, що спротив правді має місце лише тоді, коли істина підтверджує себе чимось чудесним. У Євангелії натрапляємо на інші твердження: «Істинно кажу вам, що митарі і блудниці вас випереджують у Царстві Божому. Прийшов бо був до вас Йоан дорогою правди, та ви не повірили йому: митарі і блудниці повірили йому, а ви, бачивши це, навіть потім не розкаялися, щоб повірити йому (Мт. 21:31-32). Йоан, про якого тут згадується, - це Святий Йоан Хреститель. Він, як відомо, не робив ніяких чудес, але все одно спротив йому був спротивом правді, що закривав дорогу до неба. У багатьох людей цілком закономірно може постати запитання: якщо гріх проти Святого Духа - це спротив пізнаній правді, то як тоді розуміти, що у катехизмах, крім нього, подаються ще п’ять гріхів проти Святого Духа? Інші гріхи цієї категорії фактично є наслідками спротиву істині. Наприклад, «закаменілість на спасенні упімнення». Це ситуація, коли комусь проповідується істина, а він це сприймає або байдуже, або вороже. Інший гріх - «нерозкаяність аж до смерті». Це, здавалося б, само собою є зрозумілим. Але до гріхів проти Святого Духа належить тому, що, власне, наслідком пізнання правди людиною має бути усвідомлення своєї гріховності і бажання цього позбутися. Наступний гріх - «безнадія на Боже милосердя». Це ситуація, коли людина впевнена, що Бог їй вже не простить. Але це також є наслідком несприйняття істини. Бо правда полягає в тому, що Бог готовий простити будь-кому, хто щиро кається. Однак, відносно двох гріхів, які згідно з катехизмом є спрямовані проти Святого Духа, є потреба зупинитися дещо детальніше, бо саме довкола них виникає найбільше непорозумінь. Перший називається «надмірна надія на Боже милосердя». Тут цілком логічно виникає запитання: «Як узгіднити тезу, що така надія є гріхом та ще й проти Святого Духа із одночасним вченням Церкви, що Боже милосердя є безконечним. Щоб це зрозуміти, знову звернемося до Євангелія: «Коли ж той злий слуга скаже у своєму серці, мій пан бариться та й почне бити своїх товаришів слуг, їсти та пити з п’яницями, то прийде пан того слуги за дня, якого він не сподівається, і за години, якої він не знає, та й розітне його надвоє і долю його з лицемірами покладе. Там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 24:48-51). Тобто, тут мова йде про вчинення гріхів із крайнім зухвальством, із думкою «а мені все одно нічого не буде» або «зараз буду робити усе, що хочу, а колись на старість років покаюся». Якраз згадана вище євангельська притча говорить, що це «колись» може і не настати. Взагалі, сама назва цього роду гріха - «надмірна надія на Боже милосердя» - є чисто умовною. Бо якщо розібратися по суті, то людина в цьому випадку не стільки вірить у Боже милосердя, скільки у власну безкарність. Тому вчення про цей гріх не протирічить тому, що Боже милосердя є безконечним. І ще один гріх - «завидування ближньому Божої ласки». Тут мова не йде про те, коли людині заздрять через краще матеріальне становище, повагу у суспільстві, швидкий кар’єрний зріст і т.д. Хоча і така заздрість теж є гріховною, але вона дещо іншого роду. В нашій ситуації мова йде про іншу заздрість: людину ненавидиться за те, що вона праведна і побожна. Вище уже згадувалося: однією з причин падіння Єрусалиму було те, що його жителі насміхалися з Божих пророків. А в іншому місці Писання прямо каже: «Ті, що ненавидять праведника, зазнають кари» (Пс. 34:22). Усе це стосується як живих праведників, так і тих, що уже відійшли у вічність. Тут, правда, слід зробити деякі пояснення. Праведний - не означає безгрішний. Мається на увазі, що навіть якби якась особа була канонізована Церквою, то це ще не означає, що вона є безгрішна чи непомильна. Тому Церква не забороняє критичне й об’єктивне дослідження біографії будь-кого, включаючи і канонізованих святих. Якщо в часі цього дослідження виявиться, що така особа, можливо, у чомусь і помилялася, то перейматися цим не потрібно. Інша справа, коли мова йде про зумисне очорнення даної особи, яке показує ненависть до святості, а тим самим і до Святого Духа, без якого жодна людина святості не досягне. Наприклад, сенсаційні «відкриття», що начебто Жанна Д’Арк була шахрайкою або що Папа Іван Павло ІІ був масоном і т.ін. Наклеп у принципі є гріхом, проти кого б він не був. А проти людини святої - тим паче. І не обов’язкова така особа вже має бути канонізованою. Пророки, яких переслідували в ізраїльському народі, за життя, зрозуміло, ще канонізовані не були. У свій час у нашому часописі вже писалося про фільм «Іванна», у якому паплюжилося Митрополита Андрея Шептицького (див. «Фільм, який обернувся трагедією», «ЖВ», №5 (2013)). Пізніше з тими, хто брав участь у зйомках цього фільму, стався ряд трагічних випадків. І це при тому, що Митрополит Андрей ще й до сьогодні не канонізований. Отож, що таке гріхи проти Святого Духа, ми з’ясували. Тепер залишається відповісти на окремі питання з цієї проблематики. Багато людей запитують, як розуміти Євангельські слова, що «хто скаже на Сина, тому проститься, а хто скаже на Духа Святого, тому не проститься». Чи це означає, що Дух Святий є вищий від Отця і Сина. Ні, насправді у Пресвятій Трійці всі особи рівні. А щодо Мт. 12:32, то звернімо увагу, там сказано: «Хто скаже слово проти Сина Чоловічого». Суть цих євангельських слів є така. Ворожість до Ісуса Христа, який прийшов у Тілі, могла у Його час бути простимою через, те що могли не знати, хто він є насправді. Але щодо Святого Духа, то коли він себе проявляє, то в цьому випадку не може мати місця незнання, а тільки зла воля людини. І все ж, як розуміти, що гріх проти Святого Духа не проститься, і як це узгіднити із твердженням, що Бог прощає кожному, хто щиро кається. Насправді ж, і в цьому випадку ніякого протиріччя немає. Бо цей гріх не може бути прощений саме тому, що він робить людину не здатною до покаяння. Однак знати, хто ж опустився до такого рівня, може тільки Бог. Тому навіть якби хтось із нас робив такі вчинки, які вже вище згадувалися, та все ж відчуває за них внутрішній жаль, то це означає, що він ще до гріха проти Святого Духа не дійшов. А тим паче - недопустимо говорити про когось іншого, що, мовляв, він так нагрішив, і Бог йому вже не простить. Але найкраще для нас буде не чинити будь-якого гріха. А якщо вже вчинили, то позбутися його у величному трибуналі Божого милосердя, тобто у святій Тайні Покаяння. [/su_spoiler] [su_spoiler title="Гріхи проти довіри Божому милосердю, гріхи проти Святого Духа. о. Павло Вишковський OMI, настоятель Делегатури Місіонерів Облатів Марії Непорочної в Україні." style="fancy"] Гріхи проти довіри Божому милосердю, гріхи проти Святого Духа. Їх є аж сім. Перший — коли людина і не думає виправити своє життя, постійно повертається до тих самих гріхів і відразу з постановою, що грішитиме далі. Наприклад, коли хтось свідомо не хоче зректися контрацепції чи позашлюбного контакту з іншою особою, не хоче ходити в неділю на Службу Божу. Про таких людей святий Папа Йоан Павло ІІ казав: пекло починається тоді, коли людина остаточно відкидає милосердя Отця і навіть в останню мить свого життя не бажає змінитися. А сестра Фаустина у своєму «Щоденнику» пише: «Сьогодні я вела боротьбу з духами темряви за одну душу. Як страшенно Сатана ненавидить Боже милосердя! Сьогодні я була у прірві пекла, ведена ангелом. Це місце великої страти, а простір його страшенно великий. Ось різновиди страждань, які я бачила. Першою мукою, яка становить пекло, є втрата Бога. Другою — постійні докори совісті. Третьою — усвідомлення того, що твоя доля вже ніколи не зміниться. Четверта мука — це вогонь, який проникатиме в душу, але не знищить її. Це страшна мука, вогонь, розпалений Божим гнівом. П’ята мука — це постійна темрява, жахливий сморід, що душить, але, незважаючи на темінь, диявол і покарані душі бачать одне одного й бачать усе зло своє та інших. Яка страшна кара!» У цьому житті можна ховатися, як Адам і Єва, бо назовні не видно, що ти всередині вже мертвий. Хоча ходиш ногами, але вже давно мертвий, коли в твоїй душі смертний гріх. Можна стерти багато речей в інтернеті, можна робити багато чого потайки, але пекло — це коли цілу вічність усі бачать всі твої найпотаємніші думки, усі вчинки твого життя, — коли всі бачать це цілу вічність. «Шоста мука — це постійна присутність сатани, — пише сестра Фаустина. — Сьома мука — страшний розпач, ненависть, прокляття, богохульство. Це страждання, які всі окаянні терплять разом, але це ще не кінець страждань. Є окремі страждання для душ, так звані страждання почуттів. Залежно від того, чим душа грішила, тим самим і мучена у страшний спосіб, який важко описати. В пеклі є жахливі льохи, пучини страти, де одна мука відрізняється від другої. Я померла б на сам вигляд цих страшних страждань, якби мене не втримала Божа всемогутність. Нехай грішник знає, що яким органом чуття грішить, таким мучений буде цілу вічність. Я пишу про це з Божого наказу, щоб жодна душа не виправдовувалася тим, ніби немає пекла і ніхто там не був і не знає, як там насправді є. Я, сестра Фаустина, з Божого наказу була в прірвах пекла для того, щоб говорити душам і свідчити, що пекло насправді існує». Другий гріх проти Святого Духа — це коли людина не жаліє за скоєне, легко ставиться до тяжких гріхів. А деякі люди кажуть: «А, нагрішу, бо й так треба йти до сповіді». Гріх проти Святого Духа — це гріх надмірного розрахунку на Боже милосердя. Люди не усвідомлюють, що один смертний гріх позбавляє їх Неба, вони після гріха втрачають усі заслуги, зібрані на вічне життя, хоча вони були багаті, як ціле Небо, як усі ангели разом. Втрачають усе через один смертний гріх. Свята Тереза бачила душі у стані тяжкого гріха. І цей вигляд так її перелякав, що вона воліла би зазнати пекельних мук, аніж скоїти хоча б один гріх. Ось наслідки тяжкого гріха! А багатьом людям здається, що достатньо бути в храмі раз на якийсь час, помолитися — і все в порядку. До сповіді можна піти з нагоди свят, а між тим минає вісім місяців без Святого Причастя. Душа у тяжкому гріху закрита на Божу благодать, а відкрита на диявола. До смертних гріхів (вони називаються смертними саме тому, бо приносять смерть навіки) належить, згідно з Катехизмом Католицької Церкви, негідно прийняті Таїнства, затаювання на сповіді важкого гріха, профанація святих речей, всілякі форми окультизму, заперечення Церкви та істин віри, прокляття (часто хтось не скаже слова, а матюками скаже), атеїзм, єресь, схизма, віровідступництво, з лінощів пропущені недільні Святі Меси, непотрібні великі закупівлі в неділю, примушування до праці в неділю, невиплата працівникам належної плати, утискання вдів і сиріт, недотримання постів і періодів покути (таких, як цей), брак виховання дітей у католицькій вірі, голосування за гроші, згіршення когось, самогубство, вбивство, евтаназія, носіння спіралі, зачаття in vitro, ненависть, гнів, радикальне непробачення, насильство, зловживання алкоголем і наркотиками, аборти, дошлюбні сексуальні стосунки, подружня зрада, нечисті прагнення, підтримувані з приємністю, мастурбація, порнографія, насильство, содомський гріх, крадіж у великих розмірах, знеславлення чийогось доброго імені, брехня тощо. Після скоєння таких гріхів сповідь просто необхідна. Третій гріх проти Святого Духа — коли сповідь є недійсною. Він з’являється тоді, коли людина приходить до сповіді зовсім не підготовленою, в бігу. Є священик у сповідальні, а, отже, я йду. Йде без іспиту совісті, і в результаті забуває багато своїх тяжких гріхів, з яких ми зобов’язані сповідатися, ба й навіть подати їхню кількість та обставини, коли мали вплив на вагу гріха. Хтось приходить до сповідальні і каже:

Ну, може, згрішив. Може, обманув. Може, вкрав.
Ну то «може» чи не «може»?
Ну, Ви знаєте, — і чухає лисину.

І врешті виходить: таки пригадав собі, що вкрав. А що вкрав? Ланцюга. Якого ланцюга, де? До якого було прив’язано моточовен. Ну то моточовен вкрав, а не лише ланцюг. Це вже два окремі гріхи. Четвертий — коли людина затаює важкі гріхи. Дивиться на священника — мовляв, такий молодий, а в мене такі гріхи. Як я йому скажу, в нього вуха спухнуть. І крутить, як би це не сказати, як би він не здогадався. А Ісус сказав до сестри Фаустини: «Як приготовляєшся у Моїй присутності, так і сповідаєшся переді Мною. Священником Я лише заслонююся. Ніколи не думай, який є цей священник, яким Я заслонився. І так відкривайся у сповіді, як переді Мною. А що більше ти відкриєшся, то більше Я наповню душу Моїм світлом». Улюблені! Ненависть, обмови, осудження, прокляття під якоюсь адресою — вони вертаються до нас. Безсовісне осудження усіх, починаючи від влади, — це гріхи проти милосердя. Стережімося їх, бо вони закривають нас на Боже милосердя. П’ятий — коли людина впадає у розпач, відчай. Коли сумнівається у благодаті Божого пробачення і сама не пробачає. Вчора Телебачення Віковічного Слова транслювало Хресну Дорогу Ісуса і мучеників з України. Ми пригадували велику і героїчну історію нашого народу, наших мучеників, які боронили священника до останнього, які боронили храми, віддавали своє життя. І колись були репресії, а зараз депресії. Бо є зневіра, бо людина не довіряє Богу, і приходить розпач. Людина сумнівається у благодаті Божого пробачення тоді, коли сповідалася вже п’ять разів із того самого гріха, що колись скоїла, і приходить до сповіді, і знову з того ж самого гріха. Ну так, про всяк випадок. П’ять разів Ісус мені не пробачив, то, може, зараз допробачить. Сумнівається в благодаті Божого прощення! Це гріх проти Святого Духа. І коли сама не прощає, бо це найважливіше завдання віруючих — іти через цей світ і пробачати зневаги, тим самим змінюючи трагічну долю історії. Бо Церква, як спільнота віри в Ісуса Христа, покликана до того, щоб ніколи не шукали нагод відповідати тим самим на переслідування, якоюсь агресією. Ісус — наша голова, а ми — тіло. Ісус пробачав до останнього подиху на хресті. І так Церква від початку діяла, первісна Церква, так сильно переслідувана. В Римі на аренах звірі розривали християн, а вони пробачали — і кати наверталися, як навернувся Лонгін. Цей римський воїн стояв під хрестом, коли побачив прощення Ісуса. Пробачення — це моє ставлення до Бога. Наскільки я здатний пробачати, настільки я здатний любити Бога, бо саме так ми щоденно молимося в молитві «Отче наш»: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Іншими словами, ми просимо Бога не пробачати нам, якщо ми гніваємося і не пробачаємо іншим. І бачимо у сьогоднішньому Євангелії, яким важливим є це пробачення. Цьому чоловікові з сім’єю був дарований величезний борг — 10 тисяч талантів. Один талант — це 27 кг золота. 270 тонн золота ніхто у світі не має, це величезний маєток, величезна гора, — і таку гору гріхів Бог нам пробачає. Ми йдемо до сповідальниці, бо один наш гріх коштував життя Сина Божого. Але буває і так, що нам Бог пробачає безліч, а ми, як тільки зустрінемо брата чи сестру, то за частину квартири, за межу готові задушити, як той боржник у Євангелії. І що буде з ним — ми бачимо. Що він буде вкинутий у в’язницю, і там буде плач і скрегіт зубів. Диявол дуже хитрий. Він тобі каже, що як не пробачаєш, то ніби маєш якийсь контроль над тою людиною, — бо найбільша перемога диявола у тому, щоб ми не пробачали одне одному. Він є батьком непрощення. Ми ж, коли пробачаємо, то насамперед проявляємо до себе милосердя, стосовно себе самих, бо відмежовуємося від гіркоти, від поганих почуттів, від ненависті та злості, від безлічі хвороб. Колись одна людина мала лягати у лікарню, дуже важка онкологічна операція, могла вже звідти не повернутися. Ми їй порадили, щоби помирилася з усіма. Після того, як примирилася, прийшла до лікарні, — а хвороба зникла. Не треба ніякої операції, бо проблемою було непрощення. Але бувають два непрощення. Непрощення активне — коли гніваєшся на людину і шкодиш, де тільки можливо, «обкладаєш гноєм», щойно зустрічаєш — наговорюєш зле на ту людину, пишеш листи і т. д. Є також непробачення пасивне: двоє віруючих, приходять до храму, займають навіть перші лавки, але один з одного боку, а інший — із протилежного, аби лиш не подивитися одне на одного. І так роками. Гріх проти Святого Духа — непрощення, бо «сам не гам і другому не дам». Бо хтось, спраглий води, вмирає біля цього джерела, а ти, як звір, заступаєш йому це джерело. Пробачення є даром Бога, благодаттю, милістю, про цю милість треба просити безперервно, а Рік Милосердя — це заохочення, щоб ми примирилися з усіма, з ким у нас є проблема непробачення. Щоб ми сьогодні підійшли до тієї людини, чи подзвонили до неї, чи зробили це в найближчому часі, бо цього вимагає Рік Милосердя. Шостий — коли людина свідомо противиться християнській правді. Наприклад, не вірить у смерть Ісуса на хресті, у міць сповіді, в християнську етику, не дізнаючись чогось про гріх. «Ну, ми живемо разом ще до шлюбу, отче. Так усі ж так живуть. На телебаченні, у телесеріалах кажуть, що так треба робити». І живемо в одній квартирі, і падаємо у той гріх, і падаємо. Батьки вислали на навчання до Києва чи деінде, думають, що доця вчиться. І свиню годують, годують, щоб «на диплом», але не догодували, бо у перший же рік «залетіла». Батьки, подивіться, де живуть ваші діти, з ким вони живуть, бо це гріх проти Святого Духа — уперте тривання в гріху. І як же Бог має комусь пробачити, якщо людина робить себе мудрішою від Сотворителя і не вважає чогось за гріх, або думає, що вона краще знає за Бога? Сьомий — коли людина має серце, затверділе на спасіння, на напоумлення, і занедбує свідому покуту аж до смерті. Така постава легковажить Бога, відкидає Його милосердя. «Колись там посповідаюся!» Не відкладай, бо не знаєш, чи будеш жити ще 20 років, чи 20 днів, а може, тільки 20 годин. А може, цей вечір для тебе буде останнім, останні твої реколекції у житті. Свідома відмова від Таїнства Сповіді — це відтинання себе від джерел милосердя і загублення себе навіки. І тому Бог стукає до наших сердець, робить усе, аби привести людину до джерела свого милосердя. В Таїнстві Сповіді відкриваються перед нами Двері Божого Милосердя. Це найпрекрасніше діло Божого милосердя — конфесіонал, сповідальня. Це те місце, де Бог рятує нас від пекла, до якого ми прямуємо. Якби ми тільки хотіли наблизитися, не пройти обік цих дверей милосердя — сповідальниці, як завжди відчинені, бо милосердя є актом великої благодаті Бога для мене, грішника; воно є чудом, рівним чудові сотворіння. Гріх нас так нищить, що ми вмираємо, наша душа вмирає. І виправлення наслідків гріха вимагає такої самої моці, такої любові, як Бог надав самому акту творіння. Для Ісуса немає ситуації без виходу. Він може простити і зцілити кожну людину. Немає хвороби, якої б Він не міг забрати. Немає ситуації, якої б Він не розв’язав. Ісус може вилікувати усі рани, які людині завдали інші або вона сама. Він лише розв’язує усі пута, розриває кайдани, роз’яснює кожну темряву, Кров’ю своєю обмиває з кожного гріха, який нищить і приносить смерть. Ісус повертає життя, дає мир, пробачення, коли з довірою приходимо до Нього. Отже, дорогі брати і сестри, час Великого Посту — це час великого примирення з Богом у Таїнстві Сповіді та поєднання з ближнім. Нехай так буде завжди у нашому житті. Амінь о. Павло Вишковський OMI, настоятель Делегатури Місіонерів Облатів Марії Непорочної в Україні. Джерело: CREDO [/su_spoiler] [/su_accordion]