Для чого «пан-отці» ходять з кропилом?

Дозвольте, я Вам дам свою відповідь на це питання! (Як першоджерело.) Звісно ж, суб’єктивну. Однак, об’єктивності у моїй суб’єктивності не бракує.

Я спробую розвіяти той міф, що «ксьондз» ходить із кропилом, аби заробити гроші!!!

Вірте мені (якщо хочете)! Ходження з кропилом ― то не заробітки!

Так, ті хто запрошує священника до своєї оселі, щоб її благословити, звісно може (якщо хочуть) скласти свою пожертву... Як знак подяки за служіння.

І знаєте, що той (середньостатистичний) отець зробить із тією пожертвою?

Я вам скажу!

👉 «позакриває діри»;

👉 заплатить за оренду житла;

👉 може купить собі нові мешти (бо ті сходив з йорданською водою);

👉 потреби в священника, такі самі як і у всіх людей...

Але тут, зовсім не про заробітки!

От, що Вам скажу: що я не знаю, хто ще так довіряється Божому Провидінню і Доброті людей, як священнослужителі.

Абсолютно, довіряючи себе і свої сім’ї милоСЕРДю...

Ми священники ― абсолютно економічно залежні від доброти наших вірних.

Та цей допис мав бути про інше!

Про те, для чого священники відвідують домівки своїх вірних з йорданським благословенням?!

Так от, перш за все, щоб благословляти! Вірні самі запрошують і відкривають священникові двері, щоб він їх благословив і за них молився! З ними молився! Благословив не так стіни, але людей! Бо молитва за тих, хто живе в тому домі! Вірні прагнуть Бога у своєму домі! Зазвичай, люди приходять щонеділі до храму... І раз на рік, священник відвідує «домашню церкву» своїх вірних! (Звісно, ми молимося, окроплюємо і благословляємо також, щоб відігнати всяке зло і всякі біди!)

І цього року по-особливому помітно, як люди скучили за Богом.

А ще, це ― відвідини! Так важливо бачити реальність людей, щоб потім на проповіді «ходити ногами по землі»!

Так важливо для мене, дійти в ту крайню хату і потішити ту хвору бабцю, розрадити ту вдову, усміхнутися тій дитинці... А деколи, й вділити останнє розрішення...

Зробити для них «Бога трохи ближчим»... Бо наш Бог не лише воплотився, а й жив між людьми...

І хотів, щоб його послідовники-пастирі ― «пахли вівцями»!

Отець Роман ДЕМУШ