"Отче, я молюся нещиро"

Часто можна почути від багатьох християн фразу: "Отче, я молюся нещиро". Коли вступаєш у розмову то з'ясовуєтьcя, що оця нещирість, на їх думку, це коли вони не відчувають Бога, якогось особливого стану піднесення, духовних емоцій, тощо. Спробуймо все таки з'ясувати у чому тут справа і чи це взагалі можна назвати "нещирістю".

1) На жаль, людина так влаштована, що звикла сприймати життя здебільшого через призму емоцій.

І тут проблема. Молитва асоціюється зі станом і пережиттями і якщо вони, є то це ніби то і є щирість. По суті дуже часто бажання переживати Бога є своєрідним допінгом, на який можна підсісти і узалежнитися. Хоча це немає нічого спільного зі зрілою вірою. Іншими словами якщо є емоції, то я молюся, якщо ні - не молюся. Насправді, у такому випадку нам не так потрібний сам Бог, як емоції, яку ми отримуємо і називаємо висловом "відчувати Бога". Мабуть ми любимо тоді когось іншого - себе, свої відчуття і емоції, набагато більше ніж Бога. А може це просто замаскована форма егоїзму?

2) Відсутність відчуття благодаті може мати три головних причини.

- Перша з них зустрічається найчастіше. Це коли ми мало часу присвячуємо молитві. Це щось на зразок того, як ми поливали б вазони 10-ма грамами води. Очевидно цього цілком недостатньо для того, щоб вони жили і зростали. Ось так є і з молитвою. Якщо обмежуватися мінімумом, то благодать не торкнеться серця і ми рідко досвідчуватимемо стан духовної радості
.
- Трапляється і по-іншому. Ми переживали присутність Божу у молитві, були наповнені духовною втіхою, але вчинили якийсь гріх (осудили, позаздрили, прогнівалися і т.д.) і благодать відступила від серця. Була радість у серці і зникла. Тоді знову потрібно часу, зусиль і праці, щоб благодать повернулася в серце.

3) Третя причина набагато делікатніша.

Коли людина регулярно молиться, робить це ревно і часто, але по певному часі жаліється, що відчуття притуплюється, людина не переживає таких яскравих емоцій, як раніше. У чому тут справа? Бог хоче вести людину до духовної зрілості і забирає у неї солодкі стани ("духовні цукерки"), а ми, як діти, через відсутність досвіду кричимо, "хочу", "дай", не розуміючи, що забираючи у нас солодкий стан Бог бажає, щоб людина зріло шукала саме Його, а не себе в емоційних станах і не застрягла у відчуттях.

Отець Лука Михайлович