Кульмінація притчі про Блудного Сина

Кульмінацією притчі про Блудного Сина (Лк 15,11-32) - є обійми тата і сина!

Бо в обіймах - ми як вдома!

✔СТАРШИЙ СИН

Старший син лишився з татом…

Нікуди не йшов, нічого не просив… Але! Але лишився засмучений! Розчарований! Роздратований та обурений любов’ю і милосердям Батька до свого брата…

Він такий послушний, але страждаючий у цій законопослушності… Виконував сумлінно обов’язки, але не був свобідний! Бо робив все насилу! «НАМУС»!

Був  в домі тата, але не цінував ні того, що мав, ні те, ким був… І, напевне, ніколи не дозволив батькові себе просто обійняти… І чи хтось боронив йому, коли повеселитись з друзями? Він же сам встановив собі такий стиль «послушанія»…

⠀

✔️МОЛОДШИЙ СИН

Усе що син отримав від тата в спадщину - розтратив, живши РОЗПУСНО. Кожного разу коли грішимо, тратимо найцінніший спадок - людську гідність. Кожен гріх - це перелюб, бо зраджуєм Божій любові!

Він зійшов на дно! Але «вигрібає» з цього дна, тільки тому, що має мужність сказати собі правду про себе. ВИЗНАТИ ПОМИЛКУ! І бачити перспективу... Відштовхується від цього дна і бачить «рятувальне коло», яким є пам‘ять про своє походження...

Згадка про дім і тата...

Син не може бути наймитом... ніколи!

І, навіть, якщо він був готовий, то батько цього не дозволив... Гідність Божого синівства - вона така: незнищима. З жодним болотом її не змішаєш - бо нема такого гріха, якого Бог би не міг простити...

⠀

✔️БАТЬКО

Спадщина. Батько любить своїх дітей. Надбав для них. Віддав передчасно те, що їм (не)належить. Дозволив себе «поховати за життя», та не перестав любити.

Так Бог діє, щодо нас: Він залишає нам свободу навіть помилятися, тому що, створивши нас, Він обдарував нас великим даром свободи.

Батько чекає і виглядає. Як тільки бачить сина на лінії горизонту - пускається на зустріч! Прощає і повертає те, що може повернути! Не розтринькане майно, бо його нема, але синівську гідність!

Дає одяг, сандалі і перстень!

Дарує прощення!

Центром і кульмінацією зустрічі є обійми батька-сина. Обійми, які промовляють без слів і виявляють те, що є у серці.

Так часто нам просто бракує обіймів…

...

І ніхто з нас не має права почуватися бездомним і безхатьком – бо в обіймах Бога ми завжди дома.

Отець Роман ДЕМУШ