Назустріч Воскресінню 51. «Господи і Владико життя мого! Духа покори даруй мені!»

Синонімом покори є смирення. Церковнослов’янською мовою воно звучить ще краще і глибше: смиренномудріє. Людина, яка посідає справжню мудрість, є також людиною покірною, смиренною.

Духовні вчителі окреслюють смирення як життя у правді. Про яку правду йдеться? – Про правду про нас самих перед обличчям Бога.

Людина смиренна завдячує тим, ким вона є і що має, Богові. Отож, людина смиренна не та, що заперечує свої таланти і дари, штучно принижуючи себе в очах Божих, а та, котра бачить у собі таланти і дари, але розуміє і визнає, що їхнім джерелом не є вона сама, але Господь. Вона каже зі св. Павлом: «Благодаттю Божою я є тим, чим є» (1 Кор. 15, 10).

Тому смиренна людина завжди є вдячною. Вислів «дякувати Богові!» є для неї не чимось звичаєвим, але глибокою поставою серця, улюбленою молитвою, яку смиренна людина практикує природно, часто і охоче.

Смиренна людина приймає і визнає перед Господом свою слабкість і обмеженість. Вона розуміє, що без благодаті Божої здатна лише на гріх, на зраду, на помилку. Св. Петро мусив пройти крізь гіркий досвід падіння і зради, щоб перестати бути самовпевненим і вихвалятися перед обличчям Бога, мовляв, «я тебе ніколи не зраджу!», «навіть якщо всі навколо відречуться, я Тебе ніколи не відречуся», «з Тобою я готовий на смерть і на хрест!» (пор. Мт. 26, 33; Мр. 14, 31; Лк. 22, 33).

Ісус розумів оманливість усіх цих слів, тому лагідно докоряв Петрові і попереджав його, щоб, усвідомивши свою неміч і моральну крихкість, не зненавидів себе самого і не намагався покарати себе, але з вірою кинувся в обійми Його милосердя і продовжував у мирі виконувати завдання свого покликання: «О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.» (Лк. 22, 31-32).

Тому смиренна людина, примирившись зі своєю слабкістю, випромінює навколо себе мир. Зауважмо, що слово «смирення» містить у собі слово «мир». Смиренна людина є людиною мирною, умиротвореною, миротворцем.

Водночас, смиренна людина, хоч усвідомлює, що вона є обмеженою, слабкою і грішною, відкриває велику правду про себе в серці Бога: Бог мене любить, не дивлячись на мою слабкість і гріховність! Вона чує у своєму серці кожного разу, як падає через необережність чи підступ лукавого: «Не бійся!», «Не бійся, тільки віруй», «Не бійся, бо я з тобою!», «Кинься в Мої рамена!», «Прийди до Мене, я тебе спасу!». І, кинувшись у люблячі обійми Бога, вона допускає до свого серця Боже милосердя, яке її очищає, відновлює і освячує, перемінюючи гріховний смуток і тривогу у радість і надію.

Тому смиренна людина є водночас людиною радісною, бо почувається завжди і всюди любленою Богом.

Вдячність, мир і радість – ось ознаки того, що в нашому серці є дух покори, дух смирення. «Господи, даруй мені серце сокрушенне і смиренне!».

Владика Богдан ДЗЮРАХ