Жити так, аби поріг не став прірвою…

Цього нас вчить нинішнє Євангеліє про багача і уБого (Лк. 16,18-31).
⠀
ІМ'Я
⠀
Багач не має імені, лише означення: багач. Натомість ім’я бідного повторюється 5 разів. Ель – Азар - Бог допомагає. Лазар, що лежить при дверях, є для багача живим нагадуванням про Бога.
Отож, його засуджено не за його багатства, але за те, що був нездатний відчути співчуття до Лазаря і йому допомогти.
⠀
Багатий думав, що коли той убогий стукав до нього - він хоче в нього щось забрати. І на превеликий жаль, він не бачив, що ця простягнута рука Лазаря, несла йому спасіння. Простягнута рука Лазаря не брала, а давала нагоду спастися.
⠀
У бідних ми маємо упривілейоване місце зустрічі з Христом. Ігнорувати убогого означає зневажати Бога!
⠀
І залишитися безіменним…
Бідні - наше багатство…
⠀
КЛЮЧ
⠀
Бог, даючи мені якісь блага, дає мені нагоду робити добро, відновити рівність, зруйновану дияволом і гріхом.
Тим ключем від черствоти серця - є вміння робити добрі діла.
⠀
Ніхто не є бідним настільки, щоб не мати, що дати: не речі, а себе!
Кожен з нас може любити!
Милосердя та любов - це наш ключ до дверей неба!
Світ спасає любов, а Бог вирішив приходити через нас, щоби спасати світ.
⠀
Як можемо претендувати на Боже милосердя ми, які не є милосердними?
Прості речі: усмішка, приязнь, спілкування, спитати: «як справи» і «як тебе звати» - це наш ключ до неба…
⠀
БРАМА
⠀
Якщо хочемо бути близько Бога, будьмо близько вбогого, котрий стоїть в брамі нашого дому, або перед брамою, або ж за брамою … потребуючого куска хліба, потребуючого гідного життя, потребуючого нашої уваги, потребуючого нашої усмішки і любові...
⠀
Так важливо бачити хто є сьогодні з простягнутою рукою перед нашою брамою, чи то вже на порозі…
⠀
Той ПОТРЕБУЮЧИЙ не є хтось далекий від нас! То наш брат і сестра… які не соромляться просити, бо не мають що втрачати..
Часто, тим Лазарем можуть бути навіть наші найрідніші, котрих ми обділяємо усім тим, чого вони потребують: любові, уваги, усмішки, турботи...
⠀
Важливо жити так, щоб той поріг не став для нас «великою прірвою»…

Отець Роман ДЕМУШ