5 найпоширеніших міфів про сповідь

Ось кілька міфів, поширених серед невіруючих (та деяких віруючих), що не дозволяють їм приступати до цього таїнства.

Міф 1. Католики не вірять у те, що жертви Христа було достатньо для спасіння

Навіщо людині більше вибачень, якщо вона вже утвердилась у вірі в Христа? Таким чином, сповідь сприймається як окремий, зайвий додаток до благодаті Ісуса. Слід сказати, що сила сповіді повністю залежить від жертви Христа. Христос заслужив нескінченну благодать на хресті. Таїнство Сповіді — один із важливих засобів застосування цієї благодаті для блага людини. Іншими словами, сповідь — не джерело благодаті окремо від жертви Христа, це інструмент для її застосування. Такі сумніви можуть з’являтися через нерозуміння суті християнського життя. Дехто вважає, що після навернення людина немає потреби в додатковій співпраці та зростанні в благодаті задля спасіння. Католицька Церква (згідно з Біблією) вчить, що християнське життя — це безперервне перемінення і розвиток у святості.

Міф 2. Сповідь — винахід католиків і про неї нема згадки в Біблії

Це може когось здивувати, але суть Таїнства Сповіді виразно показав сам Христос у Писанні. В Євангелії від Йоана читаємо, як після воскресіння Він являвся своїм учням: «Тоді знову сказав їм Ісус: “Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!” Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: “Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!”» (Йн 20, 21‑23). Ісус виразно і чітко дає своїм Апостолам владу давати та затримувати прощення гріхів, яка є основою для Таїнства Сповіді. Церква практикувала це з самого початку свого існування. Звісно, на практиці форма змінювалася, але сам корінь лежить у Біблії (пор. ККЦ, 1447).

Міф 3. Визнання гріхів — необов’язкове

Сповідь, звісно, обов’язкова для католиків. По‑перше, згідно з церковними заповідями, всі католики зобов’язані сповідатися принаймні один раз на рік. По‑друге, Таїнство Сповіді необхідне для спасіння охрещених, які мають смертний гріх, навчає Тридентський Собор. Отже, сповіді — не тільки приємна, додаткова форма католицьких консультацій, якщо раптом захочете. Радше це невід’ємна складова життя католика задля досягнення остаточного порятунку.

Міф 4. Сповідь — це для «дуже поганих людей»

Попередня відповідь на Міф 3 допомагає спростувати і цей міф. Якщо ви — католик, то повинні сповідатися раз на рік у будь‑якому разі. Але найголовніше: ми всі — грішники. Як говорить Писання: «Коли ми кажемо, що не згрішили, ми чинимо Його неправдомовним, і слова Його в нас немає» (1 Йн 1, 10) Тож якщо ви не замислюєтесь над тим, чи вам потрібна благодать прощення Христа, — можливо, варто уважніше придивитися до свого духовного життя.

Міф 5. Сповідатися — страшно

Якщо хтось ніколи або протягом тривалого часу не приступав до сповіді, — мабуть, гадає, що священик буде «в шоці» від його гріхів і суворо реагуватиме на викладене під час сповіді. Досвід переважної більшості католиків сьогодні свідчить про те, що загалом реакція сповідника — протилежна. Хай там як, більшість священиків занадто делікатні. Священики все чули і раніше (гріх — простий і нецікавий). Вони зазвичай висловлюють підтримку і підбадьорення, а потім призначають покуту (часто просто промовити кілька молитов). Винятки зараз зустрічаються рідко.