Апостоли Петро і Павло. Один відрікся від Ісуса, другий — не знав Його за життя

Якими були Христові учні? Їхня недосконалість не мала значення для Ісуса. Він побачив у них більше, аніж могли помітити інші. І врешті, вони виправдали цю безмежну довіру, вкладену в них. Апостоли Петро і Павло - такі різні, але такі віддані. Декілька найцікавіших фактів про тих, хто помножив мудрість Христа.

Яким був апостол Петро

Справжнє ім’я Петра — Симон бар-Йони (тобто син Йони).

Брат Симона — Андрій став першим учнем Ісуса.

Ісус одразу виділив Симона з-поміж Своїх послідовників:

„Ісус же, глянувши на нього, сказав: «Ти -Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа», - що у перекладі означає: Петро (Скеля)“ (Йоана 1:42).

Поривчастий темперамент поєднувався в Петрі з боязкістю.

Він був більше за інших учнів прив’язаний до Ісуса, і ця любов допомагала перемагати властиву йому легкодухість.

Ісус вирізняє його як одного з трьох наближених учнів, беручи зі собою Петра, Якова та Івана на високу гору, яку часто ототожнюють з горою Фавор, де відбулося Преображення, і в Гетсиманію, а ще раніше до будинку Яіра, де воскресить щойно померлу доньку господаря.

Христос готував для Петра особливу роль:

„“На вашу ж думку”, – до них каже, – “хто я?” Озвався Симон Петро і заявляє: “Ти – Христос, Бога живого син.” У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі.”“ (Матея 16:15-19).

Під час Тайної вечері, Петро у пориві обіцяв вірність до кінця:

„“Господи”, - сказав Петро до нього, - “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.” А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.”“ (Луки 22:33-34).

Провіщення відречення, як і опис його здійснення, міститься у всіх чотирьох Євангеліях. Розповіді Євангелістів у цьому епізоді вражають дивовижною схожістю. Є думка, що сам Петро вимагав зафіксувати той факт. Ще й так, щоб це глибоко запало всім у серця. Від глибокого відчаю і радикального кроку Петра порятували Ісуса, які він сказав незадовго до цих подій:

„О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.”“ (Луки 22:31-32).

Христос не покинув свого апостола з тягарем на серці. Після Свого Воскресіння Він з’явився апостолам біля моря Тиверіадського. Під час цієї зустрічі Ісус запитав Петра:

„Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» - «Так, Господи, - відрікає той йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!»
І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, - відвічає йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить йому: «Паси мої вівці!»
І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», - то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці! “ (Йоана 21:15-17).

Вважається, що цією відповіддю Петро звільнився від гріха свого відступництва. Після цього не було жодного випадку, коли б він проявив слабкість

Існує думка, що останні роки свого життя Петро провів у Римі. Хоча невідомо, коли він туди прибув. Та до нас дійшло одне із послань Петра, яке було відправлене ним з Риму. Саме у Римі його арештували. Його стратили у Римі в 64 або в 67-68 році за імператора Нерона. Апостол побажав, щоб його розіп'яли вниз головою, оскільки вважав себе недостойним померти так само, як помер на хресті учитель.

Яким був апостол Павло

З формальної точки зору Павло не був апостолом — він жодного разу не зустрічався з Христом під час його земного життя. Він увірував у Христа вже після Вознесіння Господа.

Павло (до навернення у християнство його звали Савлом) був фарисеєм і лютим гонителем перших християн. Він згадується в Діяннях Апостолів у сцені побиття першого християнського мученика Стефана. На той момент Павло був занадто молодий для участі в екзекуції і просто перебував на місці скоєння злочину.

Ісус явився йому в сліпучому світлі, коли Павло прямував у Дамаск, щоб схопити і розправитися з тими, хто прославляв ім’я Господа.

„Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я - Ісус, що його ти переслідуєш. Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити.»“ (Діяння 9:3-6).

Відомо про 14 послань Павла, які увійшли до Нового Заповіту. В них він навертав людей у християнство.

Та найбільшу популярність Павло отримав завдяки своїй оді любові в Першому посланні до коринтян. За це Павла називають „апостолом любові“.

„ Перевага любови
Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний.
    Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би - ніщо.
    І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи.
    Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається,
    не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла;
    не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою;
    все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
    Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне.
    Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо.
    Коли настане досконале, недосконале зникне.
    Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче.
    Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж - обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний.
    Тепер же зостаються: віра, надія, любов - цих троє; але найбільша з них - любов.“
(1 Коринтян 13).