Бог не змушує тебе приходити. Він просто чекає...

— Я знаю, що молитва важлива, але інколи мені важко змусити себе молитися.

— А хто сказав, що ти маєш змушувати себе?

— Ну, якщо я християнин, то повинен молитися, правда?

— Ні. Ти можеш молитися, а не мусиш.

— Але ж це обов’язок!

— Обов’язком може бути робота, навчання, навіть піст. Але молитва — це не робота. Це зустріч.

— Зустріч?

— Так. Час із Тим, кого ти любиш. Подумай: коли любиш когось, тобі треба змушувати себе бачитися з ним?

— Ні, звісно. Навпаки, чекаєш зустрічі.

— Ось і з молитвою так само. Якщо приходиш до Бога тільки тому, що мусиш, це все що завгодно, але не любов.

— Але ж… я не завжди відчуваю, що люблю Бога.

— А хто сказав, що любов — це тільки почуття? Любов — це вибір. І знаєш, що найцікавіше?

— Що?

— Що твоя відсутність у молитві часто означає не те, що ти не любиш Бога, а що ти не любиш себе.

— Себе?

— Так. Бо коли молишся, ти дозволяєш собі бути з Тим, хто тебе любить найбільше. А коли втікаєш, значить, не даєш собі цієї радості.

— Ніколи так не думав…

— І ще одне. Бог не змушує тебе приходити. Він просто чекає. Як батько, що стоїть біля дверей і дивиться вдалечінь.

— Тобто я можу прийти в будь-який момент?

— Завжди. І Його радість від цього буде безмежною. Бо для Нього ти не один із багатьох. Ти той, кого Він любить і чекає.

Vyacheslav Okun SJ