Чому я очікую на диво?

У нас живе віра у чудо. Не пручаймося! Ну, визнаймо, що нам хочеться його. Бодай невеликого якогось чуда. Щоб воно взяло і ось так без стуку зайшло у наші двері. А ще краще, щоб ми знали, що ці двері були надійно зачинені зсередини, а воно взяло і таки увійшло, коли ми були у дУші... прийшло і вмостилося на нашому дивані, як у себе вдома, приготувавши для нас улюблений чай...

Коли воно (чудо) засвічується на горизонтів життя ми окрилюємося. Хочемо літати і прісна їжа щоденності знову грає особливим смаком емоцій. По дорозі чудА приходять до нас з різною хронометрією, з незрозумілою логікою. А краще з її відсутністю. Воно може навіть вриватися у життя, сказавши: "знаєш, друже, ти здається добряче призабув, що я ще насправді існую")

Бог спілкується зі своїми дітьми посередництвом чуда. Хтось з проповідників сказав: "чудо потрібне для невіруючих". Ви як хочете, а я у цьому якось сумніваюся. Тоді мабуть ми теж трохи невіруючі, якщо його очікуємо.

А може ми просто люди, яким хочеться, щоб Бог до нас приходив і засвічував святкові світлячки радості... Якось я не дуже вірю у таких, які аж такі досконалі, що їм його непотрібно. У нас всіх має бути щось, що робить нас просто звичайними людьми. І мабуть це прекрасно!

Чудо - це щось на кшталт зустрічі у вузенькому провулку великого мегаполісу, коли піднявши очі з бруківки, враз помічаєш, що вже пару метрів перед тобою йде хтось і ти несміливо пізнаєш, що то друг дитинства...

Чудо, коли воно приходить зненацька, - і є найкращий знак, що у цьому житті все таки може бути щось просто так. Незаплановано. Не за щось! Воно немов каже: "друже, ти не сам, про тебе піклуються".

Чудо не можна описати і довести. Для кожного воно своє. Для когось чуже чудо зовсім не чудо. Бо чудо - то щось дуже особисте!

Бачити чудо там, де його не видно зверху і є чудо. Значить певно воно - у знатності людини добре бачити і то без окулярів...

Праця - це такий розлив чуда, коли ми якось вперто не хочемо приймати, що у щоденному досвіді є місце на нього. У тих самих людях, у тому ж офісі і у тому самому борщі на обід...і у всьому, що з тобою відбувається...

У чуда чистий подих і легкі руки, із теплою і непридуманою посмішкою...

Чудо - то вірити, що за горизонтом наших негативних життєвих установок Бог засвічує тиху лампаду сподівання. І ми таки віримо всупереч многоті алогічностей цього життя, навіть якщо то вже пізня осінь.

По суті чудо - це захоплюючий сюрприз Бога тобі, на якого ти не очікував, а Він тільки і думав про те, коли ж настане найбільш підходячий момент, щоб тобі його подарувати...

Отець Лука МИХАЙЛОВИЧ