"До п'ятого дерева" або чому не варто переходити межі

Тож усі ми – до п’ятого дерева, і кожен на йому призначеній дорозі.

Один чоловік мав проблеми з алкогольною залежністю і звернувся до осередку, де лікують узалежнених. Там його одразу ж ознайомили із правилами внутрішнього розпорядку – коли відбуваються зустрічі, о котрій вимикають світло та інше. І ще – якщо би йому захотілось прогулятися алейкою, то може, але нехай порахує до п’ятого дерева і не заходить далі. Чоловіка це вельми здивувало – ну чого саме до п’ятого дерева, що за обмеження для дорослої людини, там же ж далі такий гарний сад. Ні, сказала управителька, до п'ятого дерева.

Порахував чоловік ті дерева, і п’яте було аж надто тонке та нещасне, неподалік же ріс величний розлогий каштан. Отак, гуляючи, дійшов до крайнього дерева і думає: ну ж мені, дорослому чоловікові, щось таке забороняють – і перейшов межу. Одразу ж викликали його до адміністрації і попередили, що наступного разу, якщо подібне повториться, йому доведеться залишити установу.

Для чого все це? Для покори. Алкоголіки – бідні люди, але дуже горді та зарозумілі. Лише навчившись покори, зможуть стати здоровими. Так само і ми, щоби насправді любити один одного, маємо від Бога оту дорогу до п’ятого дерева. Щоб не забути, ким ми є. Бо часто беремо на себе не свої обов’язки. Але ж то важко виконати Божі обов’язки – вранці встати, подбати про ввесь світ, відчути відповідальність за усіх, всюди встигнути. Набагато легше бути простою людиною, студентом, звичайним священиком, а Богові залишити бути Богом.

Тож усі ми – до п’ятого дерева, і кожен на йому призначеній дорозі.

Розповів ks. Piotr Pawlukiewicz

Записала і переклала Тетяна Трачук

Фото: yugopolis