Другої спроби прожити сьогодні не буде

Метушня, метушня, метушня. І не тільки передсвяткова, але й просто постійна метушня цього світу затирає, немов туман, ті цінності, які насправді мали би бути для нас визначальними.

Буденні речі захлистують настільки, що п'ємо заспокійливі від того, що діти не встигають у школі або щось там натворили, батьки не розуміють, колеги по роботі постійно капостять, пані на касі була незадоволена і зла...

Ми безперешкодно дозволяємо емоційним шквалам навідуватись до нас всередину. І саме так втрачаємо внутрішній мир.

Буденність створює ілюзію: все крутиться своїм шляхом і здається, так триватиме завжди.

Однак найбільше повертає до "тверезого" життя, як би це не було парадоксально, його втрата кимось із близького оточення.

Як не дивно, але саме зустріч зі смертю і своєю немічністю перед вічними законами людського буття приводить до тями.

Починаємо задумуватись, а наскільки певним є завтрашній день кожного з нас. І чи все сьогодні мені вдалося виконати? Чи сьогодні, лягаючи спати, я міг би залишити цей світ із відчуттям виконаного обов'язку?

Ми не знаємо ні дня ні години, коли залишимо цей світ. І чомусь так часто поводимось як багатий власник, який заповнив усеможливі засіки зерном - і тієї ж ночі помер.

Звісно, не варто впадати в крайнощі, як цього дотримувались епікурейці, і кожен день проводити у гуляннях та святкуваннях.

Для християн смерть втратила значення остаточного кінця. Вона - лише перехід до вічності. Однак до вічності, яку тут здобуваємо собі, живучи.

А чи не переймаємось ми лише матеріальними засіками?

Чи не аж занадто дозволяємо суєтності проникати у наші серця?

Сьогодні ніколи не вдасться повторити. Бо завтра завжди буде іншим.

Слід наважуватись бачити глибше і слухати голосу Богу, який говорить у тиші. Скільки часу сьогодні ми провели на розмові з Богом?

Скільки хвилин витратили на те, щоби підготуватись до приходу Ісуса? Але будьмо відверті.

Не буде такої ж нагоди зробити добру справу як сьогодні, промовити добре слово, поговорити з близькими і Богом. Завтра, можливо, будуть інші - але сьогоднішні, які не використаємо, назавжди залишаться згаяними.

Автор: Тетяна Трачук