Дві справедливості

Справедливість Бога - щоб милувати світ і людей у світі. Справедливість людська - воздавати згідно заслуг. Здається, ми за визначенням перебуваємо з Богом у якомусь непримиренному конфлікті неспівмірності.

Нам важко прийняти Бога, як милуючу справедливість тому, що у досвіді людини на землі по-суті немає вистачальних аналогій. Це важко вміщається у свідомості. Бог справді незрівнянний у милосерді, бо ми не маємо з чим Його порівняти.

Справедливість Бога - суцільний парадокс. Логіка тут безсила. Вона бунтує і каже: «Ну, як же так? Якась справедливість мусить бути?».

Християни - це ті, які специфічно відкривають саме таку реальність Бога? Може рідко? А може фактично ні? коли? Християни? Ми?

Не дивуюсь, що я цього не розумію. Цього не розумів теж пророк Йона. Бог послав його, щоб сповістити, що Ніневія буде зруйнована, а потім Бог «включає задню» і милує місто розкаяних грішників.

«Тому я і втік в Тарсис, бо знав, що Ти - Бог благий і милосердний, довготерпеливий і багатомилостивий». (Йони 4, 2).

«Ей, Бог, Ти взагалі-то що собі дозволяєш? Кінець кінців, Ти якийсь Бог чи не бог? У тебе є якесь слово?» Так, є. Милосердя. Бог перебуває у в’язниці покаяння людей. Рішення Бога щодо світу не є мертвою датою кінця чогось чи когось. Кінець залежить від людини, а не від Бога. Він назавжди Початок і завжди на початку. Він не творить кінця світу. І не знищує. І тим більше не лякає знищенням. Просто у буття всесвіту Творцем закладено премудрі закони світопорядку і гармонії, які не варто порушувати.

Милосердний Суддя. Досить лише Його ТАКОГО пізнати! Бо Бог - це пізнана реальність, а не Бог взагалі. Я не вірю в Бога назагал. Він стає справді актуальним, як реальність відкрита серцем. Така само як не існує якесь неймовірно смачне вино, якого ніхто і ніколи не бачив і куштував.

Справедливість з жорстоким серцем є найпотворнішою формою правди.

Незбагненний Бог приходить в Ісусі. Коли Він об’являється учням після Воскресінням і просить їх «щось перекусити». Він не приходить з’ясовувати стосунки зі зрадниками, робити розбір польотів, а вже потім ділити трапезу. Він не повертається, бо Він нікуди від них і не відходив.

Бачити світ і людей навколо нас милосердно. То щось найпрекрасніше. Ми сотки разів горланимо на службах «господи, помилуй» з чимось заваленим купою каменюк у грудях з лівого боку.

Ми бажаємо, щоб справедливість працювала якось так, в односторонньому порядку. Переважно відносно інших. До себе ж ми охоче застосовували б лояльніші принципи. Ми хотіли б бути помилуваними.

Ми хотіли б бути помилувані?

Отець Лука МИХАЙЛОВИЧ