Як одним питанням "обеззброїти" істеричну дитину

Коли починається істерика, бо відпала рука ляльки, бо пора йти спати, бо потрібно виконати домашню роботу — подивися дитині в очі і задай це питання… Я не прочитала всіх книжок із дитячої психології, я також не закінчила жодних курсів, як припинити дитячий непослух чи як його уникнути. Але з власного досвіду можу поділитися „рецептом“, який я нещодавно відкрила для себе. Його застосування дозволить вам змінити хід речей, коли ваша дитина захоче істерити з будь-якої причини.

Істерика через дрібниці

Перш за все, я повинна розповісти вам історію. Моя дочка пішла в дитячий садок. Вона стала неспокійною, нервовою, але нічого не розповідала про це мені. Її поведінка вдома вийшла з-під контролю: Аліса все частіше істерила через кожну, навіть найдрібнішу річ. Ми пішли за порадою до дитячого психолога і впродовж декількох сеансів, Аліса могла розповісти те, що відчувала, і так заспокоїлась. Серед багатьох порад, які мені дала психолог, одна видавався фантастичною, хоча й дуже простою; і тому хочу поділитися нею.  

Дитина хоче відчувати повагу

Психолог пояснила мені, що ми повинні зробити все, щоб дитина відчувала повагу. Тобто зверніть увагу на те, що дитина відчуває. І так, в час кризи — незалежно від того, яка її причина — п'ятирічна чи старша дитина повинна зосередитися, переосмислити свою ситуацію і знайти відповідь на те, що відбувається. Повага до того, що відбувається з дитиною, допомагає вирішити проблеми та не допускає можливість для їх подальшого розвитку. Перейдемо до конкретного. Ми можемо поставити дитині таке запитання, поглянувши їй в очі і зберегти спокій: „Це велика проблема, середня проблема чи невелика проблема?“. Завдяки цьому запитанню в нашому домі відбулися магічні зміни. Щоразу відповідаючи на моє питання, дочка знаходить спосіб вирішити свою проблему. Невелика проблема завжди може бути вирішена швидко і легко. Та, яку дитина сприймає як середню, швидше за все, буде вирішена, але не відразу, і донька розуміє, що є речі, які вимагають певних зусиль. Якщо ж проблема серйозна — звичайно, серйозна у дитячому сприйнятті — не легковажимо нею, хоча й з погляду дорослих видається досить несерйозною. Можливо, це вимагатиме довшої розмови та більше уваги, щоб зрозуміти, що є речі, які не відбуваються саме так, як ми хотіли б.  

Магічне питання

Я можу назвати чимало різні прикладів. Як от вибір одягу перед тим як іти до школи. Моя дочка хотіла надіти штани, та її улюблені були попрані і вона почала плакати, на що я серйозно: „Алісо, ця проблема — велика, середня чи маленька?“ Вона подивилася на мене мляво і тихо сказала: „Маленька“. І знову я пояснила їй, що ми вже знаємо, що невеликі проблеми легко вирішити. Я попросив її вирішити цю невелику проблему (я дізналася, що важливо дати їй час подумати і відповісти). Вона сказала: „Вибираю інші штани“. І я додала: „І маєш більше, ніж одну пару штанів на вибір, правда?“ Вона посміхнулася і почала шукати інші штани. Я привітала її з виходом із ситуації. І це є необхідною частиною для завершення всієї історії.  

Кожну проблему можна вирішити

Зважте, що не існує чудес, які полегшують виховання дітей, не існує. Цим текстом хочу поділитися світлом, що з’явилося на моєму шляху і вселило в серці надію. Може це допоможе й вам. Вирішення „дрібних проблем“ вдається моїй дочці все краще й краще. І тепер Аліса іноді сміється, засоромлена, що почала безпідставну істерію. Вже кілька разів траплялося, що вона чесно казала: „Думаю, мамо, що це навіть не проблема“.   Переклад Наталії ПАВЛИШИН