Ідоли, яким ми поклоняємось

Наше духовне життя - це рух по колу: покаяння-віра. Кожна щира сповідь - це ще один крок до досконалості.

Багато хто вважає, що треба каятись тоді, коли трапилось щось і справді суттєве. Але чи так це?

Згадаймо собі євангельску історію. Лк. 7: Ісус вдома у Симона, приходить жінка, "грішниця" і стає вмивати Ісусові ноги. Симон, бачачи це, думає, якби Ісус знав, хто вона, то не дозволив їй торкатись себе.

Ісус же бачить серце Симона і починає розповідь, як завжди це робив у таких ситуаціях.

“Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п'ятсот динаріїв, а другий п'ятдесят.

А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?”

Озвався Симон і каже: “Гадаю, той, якому подарував більше.” Ісус сказав до нього: “Ти судив добре.” Лк. 7, 41-43.

Іншими словами, Ісус сказав, що кому більше прощено - той і більше любить. Їй багато прощено і вона багато любить, а ти, Симоне?

Різниця між нею і тобою не в тому, що ти моральний, а вона аморальна, не в тому, що вона щира у своїх почуттях, а ти лицеміриш. Різниця в тому, що вона відчуває більше радості від спілкування зі мною, бо її покання глибше. Ця жінка знає обшири свого гріха, а отже розуміє, як багато їй подаровано.

Покаяння - це процес усунення ідолів серця, це дещо більше, ніж спроба виправити гріховну поведінку. Гордість, блуд, зажерливість - все це наші ідоли! Ідоли додають нам сил, впевненості, ми ототожнюємо себе з ними. У кожного з нас є ті блага чи речі, за які ми себе поважаємо - гроші, статус, стосунки. Коли дивимось на це і думаємо: варто жити заради!

Ідол - це будь-що важливіше за Бога. І Бог дає нам можливість побачити, що це. Коли чогось прагнемо і не отримуємо або ж втрачаємо, стає зрозуміло, наскільки сильно ми прив'язані до своїх ідолів, як вони контролюють наше життя.

В біблійному значенні ідол - це самоправедність. Апостол Павло говорить про це:

хоч я міг би покладатись і на тіло. Коли хтось інший думає покладатися на тіло, то я ще більше:

обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з коліна Веніямина, єврей з євреїв, фарисей за законом;

щодо горливости - гонитель Церкви, щодо справедливости в законі - бездоганний.

А те, що було мені зиском, з-за Христа я вважав за втрату.

Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати;

Павло перелічує те, що колись було його праведністю, і що втратило сенс після зустрічі з Христом. Все це - статус, сім'я були без пізнання справжнього Бога лише ідолами.

Завдання християнина - виявити ідоли, які є у його житті і знищити їх. Як? Запитуючи себе, а чого я так злюсь, в чому причина мого відчаю? Чи є щось або хтось, кому я довіряю і на що я опираюсь більше ніж на Христа? Що є джерелом нашої радості, що займає наші думки, чому ми віддані насамперед?

Якщо ви по-справжньому сердитесь або переживаєте - запитайте себе, через що? Що керує вами у цю мить? У всіх нас є свої амбіції, бажання, потреби. Але наш духовний розвиток триває тоді, коли ми розуміємо, де коріння нашого гріху. Коли ми нарешті побачимо в собі гордість, егоїзм, плітки, бажання завжди бути правим і почнемо позбавлятись всього цього.

Автор: Тетяна Трачук

За матеріалами