Історія із записок священника

Сьогодні зі мною стався дивовижний випадок. За вчорашнім дзвінком зранку зібрався причащати бабусю на квартирі. Всупереч своїм звичаям час призначив трохи пізніше: на 8.30.

У продавця свічкової крамниці уточнив адресу: будинок, в якому раніше був телеграф. При виході з храму відчув якесь легке хвилювання, навіть на ходу помолився: "Дай, Господи, щоб все було благополучно, пристойно". Про себе посміхнувся - чому прийшло таке слово "пристойно"?!

Знову супроти своєї звички, звіряючи номер будинку з вказаним у записці, не зателефонував, щоб уточнити адресу, а тільки номер квартири подивився.

Відчинив літній чоловік. Дивиться на мене здивовано. Питаю:

"Бабуся чекає? Готувалася?"

- "Так, так, вже сама туди проситься!" І показує пальцем в стелю.

Виводить з іншої кімнати стареньку з двома ключками.

"До тебе з церкви прийшли!" - кричить.

Вона, не почувши:

"Що? Якесь начальство прийшло?"

Кажу їй на вушко:

"Священик прийшов!"

Вона ахає захоплено і вдячно:

"Як же ти мене знайшов - то!"

Їй 93, окуляри близько +10, одне вухо схоже на махрову троянду, кровить (мабуть, онко). Але свідомість і пам'ять міцні.

Молимося, на сповідь прошу сина вийти в коридор.

Звичайне для її ровесниць непросте і багатостраждальне життя, але немає ні образ, ні докорів.

"А я завжди з Богом! І зараз з Богом!"

Понишпоривши під подушкою, дістає і обціловує розп'яття.

Причастив. Все пристойно.

Син зайшов і привітати маму з причастям: обійняв, поцілував.

Дякують мені, а я кажу:

"Тобі спасибі, за матусю потурбувався, священика запросив..."

Виявляється не запрошував.

Повернувшись в храм, дізнаюся, що я помилився адресою. Мене чекали зовсім в іншому будинку, на іншій стороні вулиці. Чекала парафіянка, яку причащаємо під час кожного посту майже 10 років.

А в слугині Божої Матері тільки номер квартири збігся, та син ось якось вчасно прийшов провідати...

Із записок священника