МАСКИ

— Ти колись думав, скільки масок ми носимо щодня?

— Масок? У якому сенсі?

— У тому, що кожен із нас щось приховує. Усміхаємось, коли всередині темно. Говоримо впевнено, коли насправді не знаємо, ким є. Навіть перед Богом іноді нещирі.

— Але ж усі так живуть. Це… нормально.

— Нормально, поки не почнеш шукати глибини. Бо християнин — це не той, хто досконалий, а той, хто хоче правди. Навіть тоді, коли вона болить.

— Але правда… вона страшна. Легше бути кимось «зручним».

— І залишитись порожнім? Поверхневим? Бути християнином — це не гра в моральність. Це дорога. І ця дорога йде всередину.

— Всередину чого?

— Себе. І до Христа. Але щоб туди дістатись, треба мати мужність бути без маски.

— Я не знаю, чи зможу.

— Ніхто не знає. Але саме тому потрібен час. Години, дні, роки мовчання. Справжнє — не театральне. Там, де зустрічаєш Бога. І себе.

— І що я там знайду?

— Свободу. Не мрію, не успіх, а свободу не ховатися. Не мати потреби володіти кимось. Не жити заради враження.

— І без страху бути невдалим?

— Страх буде. Але він більше не керуватиме тобою. Бо істина зробить тебе вільним. І ця істина — не твоя досконалість, а Його любов.

— А якщо я не витримаю тиші?

— Тиша — це не порожнеча. Це простір, де гине фальш. Де починається воскресіння.

— Воскресіння…

— Так. Коли дозволяєш собі бути справжнім. І перед собою, і перед Ним. Оце і є перший крок до життя.

Vyacheslav Okun SJ