НІЧ

— Я більше не можу. Ти тільки подивись, що навколо. Суцільна ніч. Ми втратили майже все. Люди втомилися, у багатьох більше немає віри, що світло ще колись повернеться.

— Ніч – це не кінець.

— Але де надія? Де Бог? Чому Його не чути? Де всі ці золоті храми, дзвіночки, кадило, довгі молитви? Чому вони не зупинили темряву?

— Бо справжнє світло не в золоті, не в дзвонах, не в ладані. Воно народжується не там, де пишність, а там, де біль…

— І де ж воно? Я не бачу нічого, крім мороку.

— Бо ти шукаєш його не там. Світло – це не розкіш і не ритуали. Воно – у серцях, які не зламалися. У тих, хто втомився, але все одно простягає руку допомоги. У тих, хто боїться, але йде вперед. У тих, хто втратив усе, але не перестав любити.

— Але цього мало…

— Цього достатньо. Бо віра починається вночі. Християнство починається в темряві і пустоті порожнього гробу, без дзвіночків і без золота. Не в катедрах, а в катакомбах. Не в урочистих службах, а у тиші розбитих сердець…

— І що тепер?

— Тепер – чекати світанку. І не просто чекати, а жити так, ніби він уже близько…

22.03.2025

Картина: "In persona Christi" Jacek Hajnos OP