Про молитву і духовне життя: повчання Святого Ефрема Сирійського

Блаженний, хто дбає про три речі: вправляння в мо­литві, рукоділля і роздумування. Бо написано: Заспокойтесь і пізнайте, що я — Бог (Пс. 45, 11); і ще: Убогий я і в трудах від молодости моєї (Пс. 87, 16); та й ще: Про закон Його розважа­тиме день і ніч (Пс. 1,2).

Усім своїм серцем уповай на Господа й легко уникнеш ворожих підступів. Бо Господь не залишить без опіки тих, що Йому служать.

Частіше молися зі смиренним серцем, як три юнаки в палаючій печі, і не роби зі себе печери розбійників, віддаючись недозволеним ділам, щоб не осоромитися тобі в день суду, коли відкриються людські тайни.

Йона, перебуваючи в череві кита, голосив у молитві: вивів моє життя з ями, о Господи, мій Боже (Иона 2,7). Молитваця розсікла безодню, повітря, сягнула неба й увійшла до вух Господа. Краще мовити, сам Господь, що, сповнює всесвіт, не був далекий від свого щирого служителя.

Усім серцем вслухайся у псалмоспіви й читання Бо­жественних Писань, і тук їхній впивай душею своєю, як немов­ля живиться молоком із грудей.

Не розслаблюйся помислами, що приходять до тебе. Але коли прийде до тебе лукавий помисел, заклич до Господа зі сльозами, мовлячи: Господи, будь милостивий до мене, гріш­ного, і прости мені, Чоловіколюбче! Віджени від нас лукавого, Господи! Бог — серцевідець і знає помисли, що походять від згубних схильностей, але також знає і помисли, що приходять зі злоби бісів. Але знай і те, що, наскільки трудитимешся і тер­пітимеш, служачи Господеві, настільки очищатимуться твій ум і твої помисли.

Припади до царя слави, сповідаючись зі своїх гріхів; у Нього множество щедрот. Хто хоче потрапити до земного царя, того зупиняє сторожа біля воріт, проганяють вояки і слуги; той приносить дари князям, щоб отримати те, про що просить. А ти, приступаючи до Царя сущого, нічого такого не бійся. Йому не потрібні дарунки, нікому їх взяти й тебе зупинити: бо не злопам'ятний Він, а чоловіколюбний й уболіває над нещастями людськими (Йоіл 2,13). Тож, приступаючи до Нього, приступай не з лукавством і дволикістю, а з чистим сумлінням. Ще поки скажеш що-небудь, Він передбачить, про що говоритимеш, і ще поки розтулиш вуста свої, заздалегідь знає, що в тебе на серці. Не вагайся й не приховуй своєї недуги. Лікар не жорстокий, а співчутливий, лікує словом. Він — невичерпне джерело, з якого струмує для людей зцілення. Якщо хочеш спастися, не відкине тебе той, що мовив: Тож коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які Його просять (Мт. 7, 12).

Молися, сповідайся, а молитві і сповіді нехай спів діють вчинки. Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед тобою (Пс. 140, 3). І почуєш від Господа: ...Велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш (Мт. 15, 28).

Прекрасно є молитись завжди й не падати духом, як каже Господь (Лк. 18,1). І ще апостол каже: Моліться без перерви (1 Сол. 5, 18), тобто і вночі, й удень — повсякчас. Не лише захо-дячи до церкви, але й в инший час не полишай дбати про це. Навпаки, чи працюєш, чи спиш або перебуваєш у дорозі, їси, п'єш чи лежиш — не переривай молитви, бо не знаєш, коли прийдуть по твою душу. Не чекай неділі чи празника, не роз­різняй усіляких місць, а за словом пророка Давида молися: на кожному місці володіння Його (Пс. 102, 22). Тому чи в церкві ти, чи в себе вдома, пасеш вівці чи щось будуєш — не полишай молитви, і, коли можна, вклякни, коли ж ні — молися умом і ввечері, і зранку, й опівдні.

Замість лука простягай свої руки на молитву, як напи­сано: Рамена мої вчинив, наче лук мідяний (Пс. 17, 35). Бо справді, лук мідяний на ворогів — руки, простягнені в молитві, що її при­носимо у віданні; це влучна стріла, що її пустив той, хто натягнув лук. Якщо дозволиш помислові блукати, то станеш подібний до чоловіка, що тримає в руках лук, але не вміє націлитися на супро­тивника, а пускає стрілу навмання. Чи злякає коли твого ворога цей удар, якщо тримаєш в руках лук і не в нього, а навмання пускаєш стрілу? Навпаки, як хто молиться зі знанням, не доз­воляє помислам блукати і розуміє, хто він і перед Ким стоїть, із Ким бесідує. Тоді його молитва наближається до Бога, і ворог сильно страждає, немов уражений стрілою в серце.

Якщо просиш чогось у свого Бога, то проси не так, аби неодмінно отримати це від Нього, а передаючи це разом Йому і Його волі. Приміром, часто пригнічують тебе скверні помисли,і ти журишся через це, і хочеш ублагати Бога, щоб звільнитися тобі від цієї боротьби. Але нерідко, брате мій, це служить тобі на користь. Бо кажу, що часто це трапляється тобі, аби ти не пишався, а був смиренномудрим. Поглянь на цього стовпа апосто лів, як йому на його ж користь було дано колючку в тіло, послан­ця сатани, що бив в обличчя (2 Кор. 12, 7). Навіщо ж? Аби не за­гордів. Якщо такому мужеві було дано цей урок, щоб не загор­дів, то наскільки більше нам, немічним, будучи нічим (Гал. 6, 3), треба зносити муки (тиранію гріха), щоб не загордіти. Також, якщо спостигла тебе яка скорботи чи утиски, не проси, щоб неод­мінно тобі визволитися від них, бо й це незрідка буває корисно. І ще, коли просиш про щось, не проси, щоб неодмінно це одер­жати. Бо, кажу, ти як людина часто вважаєш для себе корисним те, що нерідко буває некорисним. Але якщо полишиш свою волю й наважишся ходити за волею Божою, то будеш у безпеці. Багато хто, отримавши те, чого ревно прагнули, згодом розкаювалися або впадали у великі лиха. Послухай, що каже апостол: Про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо (Рим. 8,26). Отож, що корисне й повчальне для нас, знає сам Бог, тому й віддамо Йому це. Кажу це не для того, аби стати тобі перепоною до звернень з твоїми проханнями до Бога, навпаки, благаю тебе просити Його про все: мале й велике. Й ось що кажу тобі: коли молишся і відкриваєш перед Ним, що в тебе на серці, кажи Йому так: Тіль­ки хай не моя, а Твоя буде воля! (Лк. 22,42). Відкрий Господеві путь твою і надійся на Нього, і Він сповнить (Пс. 36, 5). Тому, якщо просиш чогось у Бога, будь несхитний у своєму проханні (як­найстаранніше й невідступно молися), а відкриваючи перед Ним свої потреби, кажи: Якщо є, Владико, воля Твоя, щоб це збулося, то зверши й зроби успішним, а якщо нема на це волі Твоєї, не допусти цьому статися, Боже мій! Лише підкріпи й збережи душу мою, щоб був я спроможний це перенести.

Головне в доброму прагненні й вершина добрих діл є постійне перебування в молитві, якою, випрошуючи в Бога щоденно, можемо здобувати й инші чесноти; адже благість є в єдиного Бога. У молитві через божественне відвідання у гідних Його відбувається певне таїнственне сопричастя духовної діяльности й усамітнення самого ума в невимовній любові до Гос­пода. І в небесні захоплення любови, в полум'яну прихильність щоденно залучається духовною любов'ю до Бога той, хто при­силує себе постійно перебувати в молитвах, як сказано: Ти дав веселість серцю моєму (Пс. 4, 8). І каже Господь: Боже Царство всередині вас (Лк. 17, 21). А це перебування царства всередині нас що иншого означає, як не небесну веселість, що відбуваєть­ся в достойній душі? Бо якщо в Царстві Небесному насолоду, і радість, і духовну веселість у вічному світлі матимуть святі, то ще тут святі й вірні душі удостоюються отримати завдаток і почин цього через діяльне спілкування Духа.

Хто всеціло посвячується Богові й без усілякої нед-балости вдається до посильних йому старанности й труду, із несхитною вірою завжди сподівається від Бога викуплення за допомогою Христової благодаті, той, за благістю Божою, вдосто­юється піднятися на саму вершину несхитної чесноти й любови. Досконалий християнин усіляку чесноту і всі плоди Духа, що понад нашу природу, як-от: істинні й глибокі любов і мир, дов­готерпіння й благість, лагідність і терпіння, віру і смирення й инші діла істинної чесноти — являє з насолодою і духовним задоволенням як природні та звичайні, уже без втоми й легко, більше не борючись з гріховними пристрастями як цілковито викуплений Господом, як той, що сподобився стати Його чис­тою оселею й побуджуваний до чеснот божественною силою в радості й веселості від Святого Духа, здобув цілковите пану­вання в серці Христового миру. Такий чоловік через те, що в нім справді оселився Святий Дух, не лише подібне ділання чеснот звершує вже з великою насолодою, не втомлюючись, — він легко візьме на себе якнайважче — Христові страждання. Підкріп­лений Духом, з великим прагненням дає він обіт постраждати за Христа і буває готовий перебувати в наготі, голоді, терпіти всі­лякі лиха заради Господа, страждати від ненависти, безчестя, наклепів, стати неначе покидьком цього світу, і, врешті, бути розп'ятим і юродивим. Бо повне вселення в нього Святого Духа і нетлінна, діяльна втіха майбутньою безсмертною надією на воскресения готує його до того, що Христові страждання прий­має він з великою насолодою. Таким є той, що справді припав до Господа й став з Ним одним духом (1 Кор. 6, 17).

За матеріалами підготувала Тетяна Трачук