Про Церкву. Те, що не наважувалися запитати

Деякі думки про виклики, які сьогодні стоять перед Церквою, про дороги, якими вона прямує та розвивається, про те, крізь яку призму вартувало б розуміти та трактувати чимало речей, які сприймаємо через стереотипи говорить голова Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ, отець Ростислав Пендюк. Більше дивіться і слухайте в передачі „В очі“.

Read in English: ON THE CHURCH. THE THINGS YOU have NEVER DARED TO ASK

Церква існує задля людей

— Виклики зараз більші, ніж були раніше. Та це добре, бо вони спонукають до дії. Важливо змінювати нашу систему сприйняття, зокрема й Церкви. Бо вона не є інституцією сама заради себе. Церква — це люди і вона задля них існує. Хоча часто люди думають, що приходячи до Церкви, щось їй дають. Не мусите нічого давати. Церква існує передовсім для того, що Бог міг вам щось дати.

І тільки та людина, яка насправді відчує потребу, яка зрозуміє, що мусить розвивати свій внутрішній світ, формувати цінності, здобуде внутрішню рівновагу та щастя. Місія церкви донести, що Бог і те, що Він дає нам — це основа нашого життя. Якщо втратимо це, то решта немає змісту.

Важливо зрозуміти потреби людей

— Нині Церква недостатньо виходить назовні. Хотілося б, щоб цього було більше. Для цього є чимало способів. Є добрий приклад із Євангелії про учнів з Емаусу. Коли воскреслий Христос приходить до них — вони Його не впізнають, бо заклопотані. Він запитує про що вони говорять, що для них важливе.

Мені здається, що зараз важливо дійти до тієї точки, в якій знаходяться люди, зрозуміти, що для них важливе і тоді спробувати відповісти на ці запити і повести їх до зустрічі з Творцем.

Чимало людей очікують „манни небесної“

— Є історія кожної людини і її треба розглядати зокрема. Хтось, можливо, не докладає достатньо зусиль, щоб чогось досягти, а просто сидить на дивані й чекає, коли щось впаде на голову.

Патерналізм, який панує в головах людей, коли хтось згори повинен нас чимось забезпечити, формує відповідні настрої в суспільстві.

Людину треба сприймати крізь призму Бога

— Є ставлення Бога до людини. Для Господа нема хворих чи здорових, бідних чи багатих, повноцінних чи неповноцінних — для Нього просто є людина. Тому і я у своєму сприйнятті не маю права ділити людей на „правильних“ і „неправильних“. Є людина, яка може змінюватися та історія кожної людини.

Найбільший апостол Христа — Павло, йшов у Дамаск арештовувати і вбивати християн, але став тим, хто навернувся чи не найбільше людей у християнство.

Нема людей наскрізь поганих

— Все, що ми знаємо про інших людей це не завжди знання, а здебільшого чутки, припущення. Нам подобається проводити межу між людьми. І коли ми сприймаємо когось, як поганого, то вважаємо, що все, що він робить, що думає — погане апріорі. Та я не вважаю, що є люди наскрізь погані. Крім того, кожен має шанс змінитися.

Треба навчитися сприймати людину, як людину, а не через її соціальний статус чи якісь інші ознаки.

Людина, яка шукає — продовжує йти

— Мене лякає, коли люди на основі одного досвіду роблять далекосяжні висновки. Якщо ви прийдете до стоматолога і він вам полікує замість хворого здоровий зуб, то чи скажете: „все! Стоматологія для мене померла“? Чи все ж таки, зважаючи на те, що хворий зуб продовжуватиме боліти, підете до іншого лікаря? Те ж саме стосується і Церкви.

Якщо вас щось не влаштовує в одному храмі, ви зустрілися з негативним досвідом, а він, на жаль, є і уникнути цього неможливо, то шукайте і йдіть далі — до іншого храму.

А ти готовий зробити зусилля задля Бога?

— Переконаний, що технології не є метою самі задля себе. Є речі, які нічим не можна змінити, як, наприклад, живе спілкування, яке не порівняти з чатами. І це має значно більше сенсу. Так і в Церкві мусять залишитися ті речі, які є — це зустріч з Богом і, зрештою, зусилля кожного, хто приходить до храму.

Часто люди запитують, чому не можна подивитися Літургію по телевізору чи в інтернеті. Можна, чому ні, ніхто не забороняє. Але чи ти готовий зробити зусилля заради Бога? Він дає кожному дуже багато. Та чи ти готовий встати зі свого ліжка і прийти на зустріч з Господом?

До Церкви не приводять, а запрошують

— Нікого не можна привести до Церкви. В цьому нема сенсу. Можна запросити.

Та питання в тому, чи Церква це робить, думаю, — недостатньо. Це виклик над яким працюємо. Зараз шукаємо способи робити це ефективніше, зокрема через медійні засоби, через особисті зустрічі. Є чимало священиків, зокрема на Заході, які працюють із рокерами, вдягаються відповідно і так запрошують людей до Господа. Та зараз і в нас є чимало позитивних кроків, наприклад, робимо курси підготовки до життя в сім’ї, де говоримо про дуже відверті, відкриті речі. Молоді люди часто здивовані, що священик так відкрито може говорити про це. Та, звичайно, потрібно більше такої роботи.

Влада від Бога — це велика відповідальність

— Важливо розуміти, що поняття „влада від Бога“ — це передовсім звернення до того, хто носить цю владу: пам’ятай, що це не твоя власність. Коли ти маєш владу, це твоє доручення від Бога.

Тому треба пам’ятати про свою відповідальність перед людьми і перед Богом.

Капелани на війні задля збереження людяності

— Війна — це насильство і це завжди погано. Та наші воїни там, на Сході, не чинять насильства задля насильства, вони там не для того, щоб у когось щось забрати чи розширити територію своєї країни. Вони стоять там, щоб ми з вами могли мирно жити.

Капелани присутні на передовій передовсім задля того, щоб їх підтримати, допомогти тим людям, які переживають жах війни, не втратити того, що є Боже в нас — людяності.