Прокинувся серед ночі... і думав про Різдво...

Думав про стайню, в якій воплотився предвічний Бог. Думав про жолоб, в який Він поклався... Думав про тваринок, які зігрівали Його своїм диханням... Думав про сіно замість пеленок і підгузників... Думав про трьох Царів, які прийшли з краю світу і про нещасних пастухів, що пасли в полі стада...

(Як і одні так і другі, напевне, з трепетом, з боязню, точно з нерозумінням до кінця що відбувається і Хто перед ними... )
А ще, напевне, не знали, як мають поводитися...
Ооо! Ми теж часто не знаємо, як маємо поводитися перед Богом... «Граємо ролі»...

А свято Різдва власне хоче нас навчити, щоб ми були перед Богом прості і щирі... Простота і правда...
Бог став людиною, щоб бути ближче до нас...
Став дитинкою, щоб ми Його не боялися...

Але найбільше я думав про почуття Йосифа і Марії...
Якось мені стало їх дуже шкода...
Я їх пошкодував за те, через що вони самі, думаю, були дуже щасливі...

Мені стало їх шкода, що вони були відкинені і неприйняті усіма... Їхні потрби і прохання - були не зрозумілі іншим...

Але Вони дали собі раду... Бог подбав про них...

І ні стайня, ні жолоб, ні сіно, ні сморід тварин, ні ... - не було для них проблємою! Вони були щасливі у всьому тому!
Бо народжене Дитя - було причиною їхньої радості, щастя і змісту життя...

Воно переінакшило їх життя! Воно наповнило їх життя сенсом на подальше існування... і попередньому їх існуванню теж надало сенсу!

...
І тоді, серед ночі, мені захотілося помолитися за усі молоді сімейства...
За тих, які не знають до кінця як правильно бути, які не мають де бути... Які критиковані і піддані провокаціям і випробуванням лишити одне одного... (Йосиф теж хотів лишити Марію)...
Але які не піддаються! Які сваряться, але миряться! Які позичають, але віддають! Які ображають, але вибачаються... Які задають питання і чекають відповідей...
Які любляться...

У цьому Різдві хочу молитися за всі родини на світі!
Веселого нам Різдва!

О. Роман ДЕМУШ