Той, хто любить тебе, не відступає, коли ти ламаєшся. Він піднімає...

– Я думав, справжнє життя вже минуло. Що немає вже лісів, ні тиші, ні сердець.

– А ти чуєш, як шелестить листя? Це не минуле. Це зараз.

– І як добре просто бути тут. Ягоди, світло, небо… Я думав, що втратив здатність радіти.

– Радість — не втратиш, якщо серце ще здатне дивуватись.

– Але як жити вірою, коли навколо стільки фальші?

– Віра — не навколо. Вона всередині. Не носи її на показ. Проживай її.

– Та чи можу я бути християнином і залишитись собою?

– Лише тоді й будеш ним. Християнство — це не форма. Це вогонь.

– Але в мені інколи пусто. Я йду до церкви, і мовчу.

– І добре. Бог не боїться мовчання. Він там, де ти є — не там, де ти вдаєш.

– Тобто віра — це не обов’язок, не тягар?

– Ні. Це любов. А любов не змушує — вона запрошує.

– Я боюсь, що не витримаю, що зламаюсь.

– Той, хто любить тебе, не відступає, коли ти ламаєшся. Він піднімає.

– А якщо я не знаю, хто я?

– Піди до Того, Хто знає. Бо твоя автентичність — це відповідь на Його любов.

– Як добре бути просто… тут.

– І як добре бути — з Тим, Хто є.

Vyacheslav Okun SJ