В неділю я не молилась на Літургії, бо була в горах - це гріх?

Сучасна молодь - активна і мобільна. Нерідко трапляється, що на відпочинку чи на праці ми не маємо можливості відвідати Літургію. З конкретним запитанням звернулась до нас читачка ДивенСвіту, і ми спробували знайти відповідь у о. Ростислава Пендюка. Читайте, про що ми довідались.

Вчора я була цілий день в горах і не мала можливості бути на Літургії, але коли я дивилась на всю ту красу, створену Богом, серце моє настільки раділо, що я молилась, може, щиріше, ніж інколи на спільній молитві. Чи є для мене настільки великим гріхом, що я не була на Літургії, а молилась приватно?

Насамперед, молитва ніколи не є гріхом! Я думаю, що тут є два виміри. Ми звикли говорити про участь в Літургії як про обов'язок, ототожнюючи це із чимось, що накинуте ззовні. От, наприклад, держава накидає на своїх громадян обов’язок платити податок: ти платиш податок, інакше – на тебе накладуть штраф. Натомість обов’язок брати участь у Літургії, як на мене, не такий. Це не є так, що Богові скучно, він не має що робити, і придумав обов’язок для людей в неділю ходити до церкви, щоб ми Його розвеселили. Це обов’язок зовсім іншого характеру,  він випливає з моєї прив’язаності до того, до кого я йду.

Це так, як відвідати маму. Чи ми маємо обов’язок відвідати маму? Маємо, але чому: бо мама нас покарає, мама без цього жити не може? Можливо мамі буде дуже сумно, але вона нас не покарає.

Це є обов’язок любові, який виникає, власне, із бажання бути поруч з тим, кого ти любиш. Тому виникає так, що той «Хтось» тебе запрошує, Твій найкращий друг святкує щось, готується до твого приходу, чекає на тебе. І ти йдеш до нього не через обов’язок, а через те, що він для тебе важливий, ти не хочеш йому зробити боляче, проігнорувавши запрошення.

І в тому сенсі, що якщо вже так трапилося, що хтось поїхав в гори, чи якісь інші ситуації, але при тому всьому намагався спілкуватися з Богом, молитися, то я не бачу великої проблеми.

Інша справа, коли хтось з цього робить певне правило: я не піду на Літургію, я піду в ліс, бо там я бачу Бога в кожній пташці. Це красива фраза, яка, на мою думку, для християнина не повинна мати якогось сенсу.

Бо Таїнство не є винаходом людини, це те, в чому діє Бог. Тому треба ці речі розрізняти. Мені здається, що в будь-яких стосунках, якщо ці стосунки побудовані на любові, так чи інакше є присутнє певне зусилля, скероване на того, кого ти любиш. Якщо хтось хоче будувати стосунки тільки і виключно на власній приємності, то ці стосунки можна назвати як завгодно, але не любов’ю.

Довідка: Отець Ростислав Пендюк - Голова Патріаршої Комісії у справах молоді, священик із Храму Преображення ГНІХ.

Розмовляла Тетяна Трачук

Фото: lifetime