В одній руці Біблія, в іншій – паспорт

«Світ – це книга, і якщо ти не подорожуєш, то читаєш тільки одну сторінку».

Августин Блаженний

Пітер Грієр подорожує змалечку. Однак раптом у його житті настав переломний момент. Мандрівнику дедалі частіше спадало на гадку запитання: а чи не протирічить  його спосіб життя вірі, що Пітер сповідує? Чи задоволений Бог, коли споглядає, як ми витрачаємо гроші і час у подорожах, тішимо гординю і забуваємо про місіонерство? Про випробування долі, духовні пошуки і написання книги журналісти ChristianityToday розмовляли з Пітером Грієром – місіонером, дослідником, університетським викладачем та автором книги «Подорожі: в Тандемі з вірою в Господа».

Про переломний момент, і з чого все почалося:

Підходив до завершення випускний рік в університеті. Між найкращий друг мріяв про подорож до Нової Зеландії. А його батьки дзвонили до мене і просили відмовити від поїздки: переймалися, що подорож може зруйнувати його віру і виявиться даремною тратою часу. Приятель же наполягав на своєму і звернувся до мене, аби я допоміг йому переконати батьків, що поїздка до Нової Зеландії – це класна ідея. На моє переконання, книга, написана згодом, призначена для таких, як мій приятель. Мені хотілося провести повноцінне дослідження: як подорож може допомогти утвердитися у вірі.

Про перші подорожі:

Мій перший досвід мандрівника припав на 16-річний вік. Це була літня місіонерська подорож до пляжів Бельгії. Я пам’ятаю, як бельгійські поліцейські перевіряли мої документи під час поїздки. Вони запитували, де мої супроводжуючі і наполягали, що мені не можна подорожувати самостійно! Цей випадок у дивний спосіб змотивував мене подорожувати ще більше. А ще мотивацією були: сестра, яка жила в Африці і вийшла заміж за хлопця з меланезійської республіки Вануату; інша сестра, що постійно змінювала місце проживання. Я відчував потребу у місіонерстві і щоліта намагався вибратися десь зі своєю групою, але разом з тим прагнув досліджувати інші культури -  навіть ті, що геть не знали християнства. Про неочікувані інсайти: Якось студент, що приїхав до Ірландії на місяць за програмою обміну, перші вісім днів своєї «мандрівки» не виходив із кімнати. Він телефонував знайомим по «Скайпу» і розпитував про новини у рідному Тайвані. Врешті мені урвався терпець і я постукав до його кімнати: «У тебе був місяць, аби пізнати Ірландію. Чому ти досі не вийшов із дому?» Він спантеличено відповів: «О, я чекаю на добру погоду». Цей випадок чудово ілюструє мій власний досвід: як я починав подорожувати – чекав особливих нагод, подій, неперевершених краєвидів і т.д. замість того, аби вчитися отримувати максимум із кожної ситуації.  Мені було необхідно звикнути пристосовуватися.

Про те, як скеровувати спокуси у потрібне русло:

Нерідко мандрівників вважають гедоністами і марнотратами. Однак не варто вбачати забагато підступу і спокус там, де їх не більше, ніж повсюди. У кожного своя причина, аби подорожувати. Але є точка єднання. Мандрівки розширюють горизонти та руйнують обмеження у людських головах. Возвеличити красу Господнього творіння, спостерігаючи за нею із верхівки скелі – що може бути простіше і очевидніше?  Дехто потребує саме цього моменту, аби зрозуміти, що істинна краса несе не тільки естетичну функцію, вона набагато глибша. Істинна краса – в очах того, хто дивиться.   Переклад Ірини Яремчук