Вдячність — це ключ до миру...

— Я не розумію… Ти кажеш про вдячність, але як можна бути вдячним, коли все навколо розвалюється?

— Ах, мій друже, ти знову дивишся не туди...

— Як це — не туди? Всі кажуть, що потрібно бути вдячним, але як? За що? За біль? За втрати? За поразки?

— Ти знаєш, що означає слово «Євхаристія»?

— Це ж… літургія, таїнство, молитва...

— Так, але його корінь — грецьке εὐχαριστία (eucharistía). А знаєш, що воно означає?

— Ні…

— «Подяка». Розумієш? В самій суті нашої віри — вдячність. Христос, перед тим як віддати Себе за нас, взяв хліб і вино, підняв очі до неба і подякував.

— Але ж… Він знав, що Його чекає!

— Саме так. І все одно сказав «ευχαριστώ» (efcharistó), подякував Отцю. Не тому, що було легко, а тому, що бачив більше.

— Але я не Христос. Як мені навчитися такій вдячності?

— Вдячність — це не почуття, а рішення. Це погляд, спрямований не на втрати, а на дари.

— Але які дари?

— Дихання в грудях. Сонце над головою. Друзів, які поруч. Кожен удар серця. Кожен новий день. Навіть труднощі — дар, бо вони формують тебе.

— Ти справді думаєш, що це змінить щось у мені?

— Я знаю. Коли людина каже «ευχαριστώ», її серце змінюється. Бо вдячність — це ключ до миру.

— Тоді… ευχαριστώ.

— o Θεός γελάει. Бог посміхається.

28.03.2025

образ: S. Perczak