Читаємо Святе Письмо разом. Вихід 16

16. Зарозумілість Агарі 1-6; народження Ізмаїла 7-16

Сараї ж, Аврамова жінка, не родила йому дітей. А була в неї рабиня єгиптянка, на ім'я Агар.
Тоді Сараї сказала до Аврама: "Господь зробив мене безплідною: ввійди но до моєї рабині, може я матиму дітей завдяки їй." Послухав Аврам бажання Сараї.
І взяла Сараї, Аврамова жінка, свою рабиню Агар єгиптянку, при кінці десятого року, як Аврам оселився в Ханаан-краю, та й віддала її Аврамові, своєму чоловікові, за жінку.
Ввійшов він до Агарі, й вона зачала. Як же відчула, що зачала, то стала зневажати свою господиню.
Тоді Сараї промовила до Аврама: "Нехай ота зневага до мене та впаде на тебе. Я сама дала тобі в обійми мою рабиню, а вона, відчувши себе вагітною, стала мною погорджувати. Нехай Господь судить між мною і тобою!"
Аврам же сказав до Сараї: "Ось у твоїх руках твоя рабиня. Роби з нею що хоч." Запопалася тоді Сараї до неї жорстоко аж вона втекла геть їй з очей.
Зустрів її ангел Господній коло джерела в пустині, коло джерела, що при дорозі до Шур,
і сказав: "Агаре, рабине Сараї: звідкіля йдеш? Куди прямуєш?" Вона ж відповіла: "Від Сараї, моєї господині, втікаю."
Тоді ангел Господній сказав до неї: "Вернися до твоєї господині й покорися під її руку."
Далі ангел Господній говорив до неї: "Я сильно розмножу твоє потомство, так що його не можна буде і злічити: таке воно буде численне."
По тому ангел Господній сказав до неї: "Ось ти зачала й вродиш сина й даси йому ім'я Ізмаїл, бо Господь почув твою скорботу.
Він буде дикий чоловік: його рука буде проти всіх, і рука всіх проти нього; він оселиться перед усіми своїми братами.
І назвала Агар ім'я Господа, що говорив до неї: "Бог, що з'явився мені", бо казала вона: "Чи ж я теж не бачила Бога, і побачивши його, живу ще?"
Тому й прозвано ту криницю: криницею Живого, що мене бачить. Це та криниця, що між (місцевостями) Кадеш і Беред.
Ось так Агар породила Аврамові сина й Аврам дав ім'я своєму синові, якого Агар породила, Ізмаїл.
Було ж Аврамові вісімдесят шість років, коли Агар породила йому сина.

"Нехай Господь судить між мною і тобою!"

Багатьом речам нам треба довго вчитися, закінчувати школу, університети і ще потім довго вчитися, щоб здобути і знання, і досвід. Дивно. Та, щоб когось осуджувати, робити поспішні висновки, вирішувати за когось, повчати - цього не потребуємо вчитися. Вміємо. Нинішня історія є добрим свідченням того, як людина, здобувши нове для себе місце - нема різниці навіть де, чи в соціумі, чи на роботі, чи ще десь, раптом починає зневажливо ставитися до тих, хто поруч. Хоча, в значній мірі, нічого ж не змінилося - ніхто не змалів, не змінилося їхнє значення, а лише однієї людини. Навчитися поваги , не залежно від того, де опинишся сам і де будуть ті, хто поруч, це вміння потребує значно більших зусиль, аніж всі здобуті знання разом.