— Знаєш… останнім часом мені постійно щось щемить всередині. Ніби тягне. Але я не знаю куди.— Це ностальгія.— Але за чим? Я не можу цього згадати. Це не дитинство. Не місто. Не люди. Це щось інше.— Це туга за домом. Але це не туга за місцем. Дім — це не місце. Це коли тебе обіймають ...

— Дивися, як вони граються. Цілими годинами — і ніби часу не існує.— Діти вміють бути повністю в моменті. Коли граються — то по-справжньому, без “але”, без напівсерйозності.— Я іноді заздрю їм. Ми, дорослі, ніби втратили цю здатність — бути всім серцем у чомусь.— Знаєш, Ісус казав: “...